З чоловіком живемо душа в душу більше 5 років. У цьому році вирішили переїхати на дачу, за літо утеплили і вбиральню прибудували побудували, щоб взимку не мерзнути і всю зиму провести на свіжому повітрі. Своїх дітей у нас поки немає, дуже хочемо, але все якось не виходить.
У чоловіка є дочка від попереднього шлюбу, я з нею не спілкуюся, мені взагалі не приємно це знати, що до мене ще хтось був, я напевно занадто ревнива. Але днями сталося дуже неприємне для мене.
Приїхала його дочка до нас і сказала що не порозумілась з мамою, вони з чоловіком пішли в дім і довго розмовляли. Після цього чоловік заявив що його дочка буде жити з нами. Я розплакалась і одразу поставила умову: або я, або вона. Чоловік відповів що не може залишити дочку. Але їй вже 18 років, чому я повинна терпіти ще одну дорослу людину в сім’ї. Чому у мене перед очима повинне ходити нагадування про його перше кохання?
Пожила 2 дні з ними і вирішила що буду на розлучення подавати. Чоловік, замість того, аби мене вмовляти, навпаки – згоден і з радістю. Каже, що я душі не маю і не вмію співчувати. І це він так заспівав лише через два дні? Уявляєте?
Я вже з цією дівчиною поговорила. Намагалась їй коректно пояснити, що родини у неї не має. Їй вісімнадцять і вона уже сама за себе відповідає. Чого вона лізе до мужика, який і так заради неї третину своєї зарплатні віддає.Що вона намагається і кому довести.
Чоловік зібрав мої речі і відвіз у нашу квартиру у місті. Телефон вимкнув. Тепер чекаю коли прибіжить вибачатись, але умову залишу: або я, або донька.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
