Сергій Гайдуцький в 13 років залишився круглим сиротою, а батько зник безвісти, коли він був ще малим. Жив з бабусею, а потім з двоюрідним братом. Вчився, мріяв, працював.
Коли його в 2015 призвали в армію, то він нікому не казав, що там відбувалося. Двоюрідна сестра Світлана тільки знала, що він отримав поранення.
— Знаємо, що тоді отримав поранення, горів в бліндажі і сильно постраждали ноги, але коли питали подробиці, Сергій мовчав, — поділилась Світлана Найда. — Навіть тепер ми думали, що він в Одесі, чи десь поблизу. А він, виявляється, поліг на Херсонщині.
Після широкомасштабного вторгнення не слухав рідних, а сам пішов в військомат: «Це мій обов’язок».
Сестру він вказав, як людину, якій треба сповістити в разі непоправного.
— Ми довший час знали, що він на Миколаївщині, був у районі Баштанки, — поділилась Світлана Найда. — Потім Сергій сильно захворів/. Стан був тяжким. Його направили до лікарні у Миколаїв, а звідти одразу до онкoцентру Одеси. Там його трохи підлікували, і він повернувся до частини. Якось я питала, чи ти ще в частині. А він сміється — мовляв, я вже не в частині, а в посадці. Де саме — ані пари з вуст.
Коли Світлана востаннє говорила з братом, то він дякував за смаколики та просив ніж і зимове взуття. І вона вже кинулася їх шукати, аж тут дзвінок: «Прийміть наші щирі співчуття. Ваш брат загинyв як Герой…»
Фото: колаж.