fbpx
Без категорії
Притча. Заради чого ми прокидаємося вранці

В одному невеликому японському містечку острова Окінава вмиpaла зовсім не стара жінка. Ніхто не міг зрозуміти причину її нeдуги, щоб допомогти їй. Люди добре знали цю жінку, так як вона була дружиною мера цього містечка. Для її лікування були запрошені одні з кращих лікарів і знахарів. Але з кожним днем ​​життя в її тiлі невблаганно згасало.

І одного разу вона більше не вставала з ліжка, абсолютно знесилена. У цей день вона зрозуміла, що життя залишає її струнке, витривале і ще молоде тiло. Вона відчула, як її душа повільно відділяється від тiла і спрямовується вгору. Вона була сповнена жалю про таке завершення її недовгого життя, про неможливість попрощатися з усіма тими, хто був для не дорогий.

Це було раннім ранком, час в який вона колись зазвичай прокидалася, щоб почати свій новий день, повний турбот і клопоту. І незважаючи на невідому недугу, це єдине, що не змінилося.

Весь цей час вона жила спогадами про свою юність, про своє заміжжя, наpодження дітей, їх дитинство, вона згадувала свою роботу, людей, з якими зустрічалася в житті. Про щось шкодувала, через щось посміхалася, про щось журилася. Але найбільше вона відчувала глибоку гіркоту, що так несправедливо з нею обійшлася доля. І раптом за всіма цими вже звичними думками вона відчула, як її тiло набуває неймовірної легкості.

У цей момент, поглинена новим невідомим раніше почуттям, десь в глибині, і одночасно зовні, всього її «нового тiла» вона почула, навіть швидше відчула, гучний, але дуже приємний голос, який несподівано беззвучно «запитав» її:

– Хто ти?

– Я – Мегумі, дружина мера, – швидко і якось звично відповіла вона.

– Я не питаю, як тебе звати і хто твій чоловік. Відповідай мені, хто ти?

– Я мати трьох дітей.

Я запитав: «Хто ти»?

– Я вчителька в школі, – продовжила вже невпевнено жінка.

– Хіба я питаю, скільки у тебе дітей або де ти працюєш?

Жінка зовсім заплуталася. Але питання прозвучало знову. У ньому не було поспіху, не було невдоволення. Але було багато любові, було стільки часу, скільки їй треба. Вона відчувала це, але не знала, що ще їй відповісти. Вона перераховувала всі нові і нові версії себе і чула знову і знову це питання: «Хто ти?» Їй здалося, що пройшла вічність. Більше у неї не було відповідей. Вона покірно замовкла і чекала своєї долі. Голос мовчав.

І в цій нерухомій тиші вона раптово майже пошепки вимовила:

– Я та, хто прокидається кожен день для того, щоб любити, щоб допомагати моїй родині і вчити дітей в школі.

Читайте також: Три сита: мудра притча про те, що вартого говорити, а про що краще мовчати

І в цей момент її тiло здригнулося і вона відчула, як теплу ковдру вкриває її прохолодне тiло, як сеpце стукає так сильно, що ледь чутно спів птахів за вікном. Незважаючи на легкий озноб, вона відкинула ковдру, встала з ліжка, підійшла до вікна, відвела фіранку і її обличчя освітило яскраве ранкове сонце. Вона подивилася на годинник, було рівно той час, в яке вона зазвичай прокидалася, щоб почати свій новий день, повний турбот і клопоту. Вона одяглася, звично вийшла на кухню і … почала свій новий день, повна сил і все тих же турбот і клопоту.

Вона знайшла свій ікігаі – те, заради чого кожен з нас прийшов у це життя, то, що дає нам сили і прагнення жити. Маленьке або велике, то саме призначення, яке наповнює наше життя змістом і сенсом. Те, що впускає любов і дарує світло. Те, без чого ми спустошені, то, без чого наше життя подібне повільній смepті від незримої недуги … ікігаі – це те, заради чого ми прокидаємося щоранку.

02/28/2019

facebook