Ця новина прозвучала, мов грім серед ясного неба. Він повісив слухавку і повернувся в ліжко, в надії, що це йому наснилося.
— Хто дзвонив? — сонно потягнулася дружина.
Ярослав сів на край ліжка. Не наснилося. Подивився на дружину і відповів:
— Теща, сказала, що через годину я маю її зустріти.
— Дивно, вона зазвичай попереджає заздалегідь, коли збирається до нас. Може вона проїздом, загляне, а потім відразу до Кості поїде. Напевно до нього не додзвонилася. — Дружина встала і накинула халат.
— Не знаю не знаю. — Стосунки у Ярослава з тещею були, м’яко кажучи, не дуже доброзичливими. Коли вона востаннє приїжджала в гості, вони з нею дуже сильно посварилися через її бажання все тримати під контролем, особливо їхнє сімейне життя.
Дружина швидко приготувала сніданок, Славко перекусив на ходу і вискочив на вулицю. Цей ранок видався сонячним, сніг красиво іскрився і переливався всіма кольорами веселки. Чоловік постояв кілька секунд, помилувався і рушив у бік свого автомобіля. Струсив з нього сніг, який налетів за ніч, вставив ключ і спробував завести, однак ніякої реакції. Він зробив ще кілька спроб і всі вони були безуспішні. Слава вийшов і відкрив капот, мабуть сів акумулятор, треба прикурювати. Але, як на зло, в таку ранню пору нікого поруч не було.
Він подивився на годинник. Часу було обмаль. Може подзвонити Кості, нехай зустріне свою матір. Він відкинув цю думку, адже вона чомусь подзвонила йому, а не Кості. В голові промайнула картина, як теща виходить з потяга зі своїми валізами, дивиться на всебіч, нікого не знаходить і йде до зупинки. Коли прийде автобус, невідомо, стоятиме, мерзнутиме, лаючи Славка на чому світ стоїть.
Ярослав дістав телефон і викликав таксі. Через сорок хвилин він вже стояв на пероні.
— Славо! — Почув він позаду себе. Теща, несучи в руках дві важкі сумки, поспішала до нього.
— Здрастуйте, Лідіє Миколаївно, — привітався він і підхопив сумки. — Як доїхали?
— Добре, добре, — задріботіла вона поруч. — Ти вже вибач, що я без попередження.
Ярослав промовчав, відкрив перед нею двері таксі, поклав сумки в багажник, а сам сів на переднє сидіння.
Дорогою вони мовчали. Вийшовши біля під’їзду, Лідія Миколаївна зупинилася біля дверей і подивилася на зятя.
— Я поїду до Кості, а до вас зайду на кілька годин тільки, щоб внука побачити. — Вона була якась дивна, не така, як зазвичай, зауважив Ярослав.
Жінка піднялися на третій поверх і зайшли в квартиру.
— Бабусю, — з кімнати вибіг онук і не давши роздягнутися, обійняв її міцно. — Як класно, що ти сьогодні приїхала, будеш з нами зустрічати Новий рік.
— Привіт, Андрійку, — бабуся поцілувала онука.
Потім вона дістала з сумок різні гостинці та подарунки і почалися звичайні передноворічні клопоти. Пилипенки нашвидкуруч пообідали і знову взялися за свої справи. Ярослав з Андрійком витягли всі килими на вулицю, дружина прибирала, а теща займалася новорічним столом. У накритті святкового столу їй не було рівних
Розчервонілі, Славик з сином зайшли додому, де вже смачно пахло і панував святковий настрій. По телевізору йшов «Сам удома», улюблений фільм дружини.
— Я скоро поїду, — Лідія Миколаївна вийшла з кухні і зняла фартух.
— Залишайтеся, — випалив Ярослав. — Завтра, як тільки полагоджу автівку, то сам зможу вас відвезти. А сьогодні побудьте з нами.
— Ура! Бабуся залишається! — Андрійко весело застрибав на одній нозі навколо дорослих.
Ця зустріч нового року була особливою, дуже теплою, сповненою любові і турботи. Стіл був накритий з шиком, а за вікном було красиво і морозно.
У той день, тридцять першого грудня Лідія Миколаївна приїхала до них так несподівано з однієї причини, їй повідомили, що вона занедужала і не знаючи, як поводитися далі, ошелешена цією новиною, вона вирішила терміново відправитися до своїх дітей і побути з ними якомога довше. А як сказати їм про все це, вона не знала. Їй не хотілося викликати жалість до себе, та бачити награне співчуття у очах зятя. Однак все обернулося зовсім по-іншому. Мабуть під Новий рік відбуваються справжні дива і їх серця відтанули.
Вона пробула у них ще тиждень, просто насолоджуючись їхньою присутністю, без всіляких вказівок, як краще. Тільки зараз вона зрозуміла, що не варто дорослим людям нав’язувати свої правила, розберуться і без неї.
А Ярослав лише дивувався, як його теща змінилася. Ніяких настанов і моралей, спілкуватися з нею стало одне задоволення. Все ж таки вона була дуже цікавою жінкою.
А яким щасливим був Андрійко, адже бабусина любов, не те, що батьківська.
І здавалося б вони не чужі люди, але часто трималися осторонь від близьких, тільки через те, що ті відмовлялися жити за їхніми правилами. Але ж їхні правила вони тільки їхні, а у близьких їм людей нехай будуть свої.
Фото ілюстративне.
