fbpx
Історії з життя
Раптом стукіт у двері, та такий гучний, що ми аж підстрибнули. Нерви були вже натягнуті. Найдивніше, чомусь не було чутно гавкоту нашого охоронця. Ми застигли, а стук перейшов в гуркіт. Таке відчуття, що стукали вже ногами. “Точно рік свині! – подумала я. – Неприємності тривають”. Машинально схопила телефон, сигналу не було

Це було на минулий Новий Рік. Домовилися святкувати в селі у друзів. Вони будинок купили під дачу. Запросили весь наш відділ.

Ми поїхали першими, щоб все підготувати. На двох машинах, господарі: Толя з Олею, і я з Маринкою.

Ще на трасі почався сильний снігопад. Була думка повернутися, але господарі жваво їхали попереду. Я заспокоїлася і намагалася на відставати, трималася строго за ними.

Коли з’їхали на отворотку, сніг пішов стіною, дорогу замітало на очах. Якби не Толя з Олею попереду, точно б заблукали.

Ледве-ледве дісталися. Будиночок нам сподобався, мальовничий, як на новорічному зображенні, але зустрів він нас холодно.

“Нічого, зараз грубку затоплю, тепло буде”, – заспокоїв господар.

Нас чекав перший неприємний сюрприз. Виявилося, що немає світла. Це збентежило навіть Толю.

“Ось, непруха, – з досадою загарчав він. – Знову дроти десь обірвалися. Так буває, від снігу напевно. Доведеться зустрічати Новий Рік без благ цивілізації”.

Ми засмутилися. Ні музику включити, ні телефон зарядити, ні воду закип’ятити. Дістали свічки, розпалили, сидимо, намагаємося зігрітися.

Тут знову чуємо, як Толя чортихається:

“Блін, і води немає. Насос то електричний. Все одне до одного. Відразу видно рік свині!”

Стало зовсім сумно.

“А що пити будемо? – поцікавилася Маринка. Господиня поспішила заспокоїти:

“Ігристе. Та й компотів повно. Я влітку банок десять закрутила. З вишні, з сливи. Яблучний сік є, свій.”

“Компот, звичайно, добре, – подумала я, – але хотілося б чогось погарячіше!” Потім думка розумна прийшла. питаю:

“Толя, а як у вас тут з екологією? Може сніжку свіжого набрати і на печі розтопити. Чайку дуже хочеться!”

“Сходи, якщо не лінь, – відгукнувся господар, – он казанок візьми!”

З радістю, що можу принести хоч якусь користь, я пішла у двір. Але тільки відкрила двері, як почула гарчання.

Застигла на порозі. Темно вже було. Дивлюся, метрах в п’яти від мене величезний звір. Чи то ведмідь, чи то вовк. Як тільки в штани зі страху не наробила?

Зачинила двері. Очі витріщила і сказати нічого не можу.

“Ти чого? – обернувся до мене Толя, – холодно чи що?”

“Там звір!”

“Який ще звір? У нас тут не буває.”

Виглянув у віконце, нічого не видно. Пішов до дверей, а Ольга раптом як закричить:

“Толю не ходи! Не на добро це!” – та так проникливо, аж мурашки побігли. Нам недобре стало.

“З розуму з’їхали?” – невдоволено буркнув Толя, але відчувалося, що і сам боїться.

Підійшов до дверей, виглянув і полегшено видихнув.

“Так це алабай Павла, через паркан напевно перестрибнув, а назад не залізти”.

Толик витягнув щось із запасів, висунувся з дверей і покликав: “Гоша, йди сюди!”

Через мить в отворі з’явилася величезна морда, схожа на голову білого ведмедя.

Взявши у Толика подачку, пес задоволений тут же пішов.

“Пашка в місті справляє, тільки завтра повернеться. Зате нас зараз Гоша охороняти буде. Від ведмедів”, – подивився він на мене і посміхнувся. Я зробила вигляд, що не помітила.

“Алабай, Алабай, а все ж не шпіц, може і придушити”, – подумала я і за снігом вирішила не ходити. Обійдуся без чаю. До того ж грубка вже нагрілася і стала поширювати по дому приємне тепло.

Я зняла шубу і стала допомагати Ользі стругати олів’є. Маринка різала м’ясо і рибу. За роботою ми повеселішали, почали жваво базікати.

Раптом стукіт у двері, та такий гучний, що ми аж підстрибнули. Нерви були вже натягнуті. Найдивніше, чомусь не було чутно гавкоту нашого охоронця. Ми застигли, а стук перейшов в гуркіт. Таке відчуття, що стукали вже ногами.

“Точно рік свині! – подумала я. – Неприємності тривають”. Машинально схопила телефон, сигналу не було.

“Хто там?” – нервово крикнув Толик. – Чого довбати? Не глухі. “Господар бадьорився, але голос зрадливо затремтів, і від його напруги, нам стало ще страшніше.

“Відкривайте!” – чоловічі голоси. Ми переглянулися, було ясно, що відкрити все одно доведеться, інакше вломилися самі. Толя повернув засувку і відчинив двері.

На порозі стояли два незнайомці, з ніг до голови занесені снігом. В руках у одного було щось велике, загорнуте в байкову ковдру.

“Господарі! Рятуйте. Їхали зустрічати Новий Рік, застрягли, машина ні туди, ні сюди. Дорогу занесло” – голосно сказав один з них.

Робити було нічого. Ми розступилися і пропустили чоловіків в середину. Вони потопали ногами, обтрусили сніг і увійшли.

“Тільки ми не одні. У нас ось порося, символ року. Друзям везли в подарунок. Боїмося, що замерзне”.

Чоловік розгорнув ковдру і вивалив на підлогу маленьке рожеве порося. Той тут же жваво схопився на ніжки і поцокали копитцями до грубки.

“Ой, який кумедний!”, – заверещала Маринка. А я критично розглянула чоловіків і вирішила: нормальні. Розслабилася.

“Роздягайтесь! – сказав Толік. – Раз вже так вийшло. Все одно раніше ранку допомога не прийде. Завтра Пашка з міста повернеться, у нього трактор є, дорогу почистить”.

Хлопці виявилися симпатичні. Притягли з машини продукти, воду і магнітофон на батарейках. Добре!

Наші друзі так і не приїхали. Вирішили в таку погоду не ризикувати. Але нам і без них було весело. Спочатку Старий Рік проводжали, потім Новий зустрічали. Добре! Пісні співали, танцювали. Хлопці виявилися льотчиками. Історії різні розповідали про те, які в різних країнах новорічні традиції. Цікаво!

Першого січня повернувся сусід Павло. Зайшов до нас зі своїм алабаєм. Я неприязно глянула на Гошу, як на зрадника. Напевно теж кудись бігав Новий Рік зустрічати.

Паша сказав, що дорогу занесло. Останній кілометр йому довелося йти пішки. Спочатку він допоміг хлопцям, розчистив дорогу, щоб вони все-таки подарували друзям порося, не везти ж назад в місто.

Потім і ми зібралися додому. Паша їхав на тракторі попереду. На трасі прощалися бурхливо, як старі друзі. Він запросив нас зустріли з ним Старий Новий Рік.

Де щасливий кінець? А ось, як і обіцяла!

Паша виявився симпатичним і веселим, а ще неодруженим. Закохався в мене з першого погляду і після Старого Нового Року покликав заміж. Через три місяці відбулося весілля.

На цей Новий Рік ми запросили друзів до себе. Сніг не страшний, у нас трактор є. І навіть бензогенератор на випадок відключення електрики. А ще алабай від ведмедів. Чекаємо гостей.

З наступаючим!

З Мережі.

Фото – ілюстративне.

You cannot copy content of this page
facebook