fbpx
Історії з життя
Рішення не змінюватиму! Чому вони, нічого не роблячи, намагаються своє життя зробити простішим. Я не погоджуся, і буду відстоювати своє право на спокійне життя.

Не так багато часу минуло від того, як я отримала в спадок від самотньої тітки, двокімнатну квартиру. Заповіт був написаний на мене, але сестри з цим не погодилися. І тепер ніяк не можуть мене залишити у спокої, і кроку не дають нормально зробити.

А я не погоджуся, відстоюватиму своє право на спокійне життя.

Моя одинока тітка написала заповіт тільки на мене, тому що більше ніхто з рідні не хотів піклуватися і допомагати їй в останні роки її життя. У ті хвилини про нас і не згадували. Забулися в якій ми стороні знаходимося. Всі побутові справи лягли мені на плечі. А навіть і словечком ніхто не перемовився.

Коли вона відійшла у інший світ, всі різко пригадали про існування тітки.

Я не очікувала, що квартира дістанеться мені. Але якщо вже так сталося, то відмовлятися від спадщини я не маю наміру.

Коли дві мої сестри дізналися новину, вони дуже розсердилися і почали наголошувати на справедливості, говорячи, що вони теж мають право на частину.

Я з сестрами живу в одному місті але житлові умови у нас різні. І звісно, всі ми маємо не однакові фінансові можливості. Тому не всім подобається, що у мене на двох з сином двокімнатна квартира у хрущовці.

Так у старшої сестри з чоловіком і двійнятами приблизно ж така квартира, а у молодшої – на трьох з двома дочками однокімнатна квартира в новозбудованому районі.

Сестри вважають, що я повинна продати квартиру та розділити суму порівну. У такому випадку кожна з нас зможе розширити свої квартирні метри.

Але у мене інші плани. Я б хотіла зробити у своїй квартирі невеличкий ремонт і здавати її. Для мене це відмінний додатковий прибуток. Його можна було б порівняти з моєю основною зарплатою.

Тому сестри натякають на те, що ми всі найближчі родичі та повинні допомагати один одному. Але ж доглядала за тіткою тільки я. І все, що приписував сімейний купувала лише я, хоча це було і дорого.

Так, я розумію, що їм складно. Але чому, вони нічого не роблячи, хочуть зробити своє життя простішим і як завжди за мій рахунок. Мені така ситуація теж не подобається, але я не можу їм поступитися. Бо ми з сином живемо самі та, поки що, нам не має на кого надіятися. Хоч сестри і говорять, що ми сім’я, і маємо допомагати один одному, але це тільки на словах.

З цього приводу вже кілька тижнів ми не говоримо одна з одною.  Я поза спину вислуховую, яка я несправедлива. Але рішення свого змінювати я не збираюся.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка ілюстративна – pexels.

You cannot copy content of this page