Вуйко Михась і тета Ганнуся з шестирічного віку виховували Петрика, як власного сина. Своїх дітей їм Бог не дав, вони побралися в старшому віці, вже хотіли когось усиновити, але у вуйковій родині сталося непоправне: через хворобу залишила сиротою малого Петруся його мама, рідна вуйкова сестра, а батько покинув їх ще до народження хлопчика.
Ганнуся племінника і до школи проводжала, і сумку зі стравами, коли вчився в коледжі, готувала, і на батьківські збори ходила, навіть в армію проводи сама готувала, бо вуйко багато працював: два тижні вахтовим методом на нафтопромислі сусідньої країни, а інші два тижні пропадав на будові майбутньої Петрикової хати, бо їхня з тетою буде занадто тісна, коли племінник захоче одружитися.
Коли Михайло та Ганна дочекалися Петра із війська, то нова хата в центрі села була майже готова. Тому парубок недовго й холостякував. Родичі справили молодим гарне весілля, допомогли закінчити хату й побувати в молодят на новосіллі, а далі й з хрестинами пара не забарилася.
Тож приємних клопотів у літнього подружжя не бракувало. А коли в родинах настало відносне затишшя, Михась і Ганя аж засумували: чоловік – без роботи, бо працювати вахтовиком уже забракло сили, а жінка ніколи й не працювала, бо в молодості перенесла складну операцію. Зароблені вуйком гроші танули з неймовірною швидкістю, тож він змушений був влаштуватися сторожем на підприємстві. Хоч зарплата мізерна, але обом вистачало, бо ще тримали невелике господарство та обробляли город.
Після весілля Петро з дружиною Орисею часто навідувалися до родичів. Молодому чоловіку все тут було дороге й приємне: ікони в різьблених вуйком рамках під вишитими тетою рушниками, що висіли на білосніжній стіні, велика піч із лежанкою, де ніжився ще малим у морозні вечори і спостерігав, як тета витягає кочергою з печі високу паляницю і рум’яні пиріжки, старовинний бамбетель, застелений ліжником, на який садовили його з Оринкою, як дорогих гостей, дубовий стіл, де їх чекав смачний борщ із пампушками, маленькі голубці, завиті трикутничком, під грибною підливкою.
Це нагадувало Петрові його безтурботне дитинство, з якого він вилетів журавликом у самостійне життя. Та Орися не розділяла його замилування. Вона прагнула всього сучасного в їхній новій хаті, а йому від усього придбаним ними віяло прохолодою та бракувало теплого затишку від потріскування смерекових полін у печі. Але народження донечки Іванки врятувало його від ностальгії.
Старше подружжя після хрестин часто навідувалися до Петрової родини поодинці або вдвох: вуйко згодився допомогти змайструвати ліжечко для маляти, тета приносила молодій мамі фрукти й горіхи, щоб було вдосталь молока для Іванки. Через два роки в пари з’явився синочок Павлик. Михайло й Ганна все рідше приходили, бо йти було далеченько, але продовжували допомагати, чим тільки могли.
Роки пролетіли, діти повиростали. Петро й Орися мали своє гарне господарство, обоє працювали на роботі, тож допомоги старшого покоління вже й не потребували. Натомість прожиті Михайлом й Ганною роки вносили корективи в їхнє здоров’я: важко стало обробляти город, заготовляти для кіз і кролів сіно, тож просили допомоги племінників, а за роботу щедро платили.
Вуйка Михайла не стало раптово.. Тетка Ганнуся так побивалася за чоловіком, що Петро зрозумів: залишати її саму в хаті не можна. Порадившись із дружиною, перевезли її до себе, виділили окрему кімнату. Та недовго Ганна мешкала в племінниковій хаті. Старалася бути чимось корисною родині: то картоплі на обід начистить, то поскладає дрова, то домашній птиці зерна насипле, словом, все, що їй тільки під силу, старалась зробити, але догодити Орисі все одно не змогла, хоч вона теті словом не докоряла, але косі погляди й ледь приховане незадоволення повз Ганнину увагу не проходили.
Родинне застілля на Святвечір перед Різдвом стало останньою краплею Ганнусиного терпіння. Того дня вона не відчувала ніг від утоми, допомагаючи Орисі готувати вечерю: наколола горішків і натерла для куті маку, накрутила пісних голубців, замісила тісто на пампушки, наліпила вареників з картоплею та капустою.
Оринка також крутилася, як білка в колесі, Іванка й Павлик теж допомагали.
Дванадцять пісних страв вдались на славу, а всі вже добряче зголодніли, поки не побачили першу зірку на нічному небі. Не була виняток і тета Ганнуся, коли, помолившись спочатку, сіли нарешті за стіл вечеряти. Вперше вона вечеряла без чоловіка, їй хотілось, щоб Петро добрим словом згадав вуйка, але він говорив дружині, що піде з браттями колядувати.
Ганна почала була казати, що вуйко Михась знав дуже багато старовинних колядок, та враз їй здалося, що Оринка незадоволено поморщилась. Ганнина рука затремтіла, коли зачерпнула ложкою куті, кілька пшеничних зерняток впало на білосніжну скатертину, їй зробилося ніяково від своєї незграбності, гірко від своєї самотності. Вона враз відчула себе зайвою і непотрібною, ледь стримувала сльози, сказала, що дуже втомилася і тихо встала з-за столу. Ніхто не затримував її.
Після Служби Божої в церкві тета Ганнуся пішла до своєї холодної хати. Її випадково побачила сусідка, що також уже була вдовою: «Христос рождається, Ганно. Прийшла провідати свою хатку»? «Славімо Його. Так, Катеринко, заскучала дуже за своєю хаткою, що аж мені снилася й кликала вернутися». «То ходи до мене, сусідко, бо й мені дуже скучно за моїм Дмитром, згадаємо своїх, то й буде нам вдвох веселіше».
Аж у надвечір’я в Петровій хаті спохопились, що чомусь нема тети. На щастя, малі колядники прийшли колядувати й сказали, що тета Ганнуся просила передати, щоб не переживали, вона ночуватиме в сусідки Катрусі. Наступного дня Петро помчав до тети. Вона вже запалила в кухні і приємне тепло розлилося тісною кімнатою. Дякувати Богу, що були ще заготовлені вуйком Михасем дрова.
– Що ви таке надумали, тето, серед зими вертатися до холодної хати? Хіба в нас вам було погано?
– Дуже добре, Петрику, але моя хатка так за мною скучала, що аж мені снилася ночами. Ти не журися, тут мені добре буде, є дрова, картопелька, капуста, сусідка Катруся молока даватиме, а мене просить, щоб її не лишала, бо також без Дмитра її дуже самотньо.
Так ніхто із родичів і не дізнався про справжню причину Ганнусиного рішення.
