Подала на розлучення. Чоловік перейшов всі межі дозволеного своїми пригодами. Я довго терпіла, але усякому терпінню приходить кінець. Ось і моє закінчилося.
Жили ми разом більше десяти років. Встигли створити і підняти на ноги власну сімейну справу. Маємо двох хлопчаків. Ну чому не жити нормальним життям? Так ні ж, йому потрібно ще щось.
Подавши на розлучення, я виставила вимоги, що задовольняють мої інтереси на сто відсотків. Навіть, трохи з запасом. Але я це заслужила. Нічого виносити з родини зайве. Якщо ти такий герой, значить, йди і заробляй собі на цікаве життя. А хлопчиків обділяти я не дам!
Ось тільки я ніяк не очікувала, що мої батьки будуть переживати не за мене і онуків, а за нього! За цього зрадника!
Почувши мої вимоги, батьки влаштували мені сцену. Бачте, я занадто багато хочу забрати собі, а колишньому чоловікові практично нічого не залишається. Але ж ми разом все це заробляли. А чому не береться до уваги те, що хлопчики такі зі мною залишаються і нас троє буде після розлучення а чоловік сам? Чому я повинна думати не про майбутнє своїх дітей, а про те, як не просто буде колишньому чоловікові. Та мені взагалі усе одно, як він буде далі жити. Мене хвилює тільки те, як забезпечити моїх дітей.
Він коханок буде водити і гроші їм виносити, а я повинна терпіти і головою кивати? Ну це вже ні. Я розумію, що не маю великого досвіду у веденні справ, але я ж навчуся. Хай не переймаються я все зможу.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
