fbpx
Історії з життя
– Розумієш, мені батька теж любити нема за що. – сказав брат після знайомства, – Але все-таки він нам дав життя, мені здається, потрібно зараз допомогти йому і Ігорю. Так буде правильно, я так думаю

– Катерина Георгіївна, до вас відвідувач проситься.

Катя, яка сиділа в своєму кабінеті, підняла очі на секретарку.

– А хто він і чого від нас хоче?

– Він сказав, що за особистим питання. Але так начебто нормальний, одягнений просто, років 60, напевно.

– Нехай заходить, – вирішила Катя.

Вона вже 3 роки очолювала мережу квіткових магазинів, які дісталися їй від тітки Тамари. Колись бізнес вважався прибутковим, але зараз відчував труднощі, довелося кілька магазинів закрити, частину персоналу звільнити. Турбот було сила-силенна, тому навіть будучи господинею справи, Катя працювала з ранку і до вечора.

Коли відвідувач увійшов, вона здригнулася.

– Здрастуй, доню, ось як ти мене зустрічаєш: за столом начальниці. Ну що тітка бізнес віддала? Багата була, адвокатів тоді таких найняла, щоб тебе у мене відібрати. Пам’ятаєш?

Катя насупилася.

– Вибачте. Я не готова з вами говорити на цю тему. Тітка Тамара багато для мене зробила, якби не вона, – дівчина глянула в бік батька, – невідомо, що б зі мною взагалі стало.

– Ну, виростив би з тебе людину. Тільки без усього того, що ви мені з тіткою влаштували.

Катя зітхнула. Не просто було сказати, що і як правильно було тоді, коли дев’ятирічна дитина залишилась без матері і потрапила в татове родину, яку практично не знала .

Батько поводив себе з нею тоді не надто люб’язно. Дівчинці довелося б важко, якби не рідна тітка – старша сестра матері, яка буквально визволила її. Правда, довелося трошки змахлювати і декому заплатити, але дитину вона все ж виховувала сама.

– А я до тебе за боргом прийшов.

– Яким? – здивувалася Катя, – що я вам тепер винна?

– А мені через два місяці 60 років, – з гордістю заявив Віктор. – Хоч ти навіть від по батькові мого відмовилася, Георгіївна, а платити доведеться. Згідно із законом працездатні повнолітні діти зобов’язані утримувати своїх непрацездатних батьків і платити аліменти.

Катя навіть розгубилася.

– І скільки ж ви хочете аліментів? – спитала вона.

– 25% від твого офіційного заробітку, – підморгнув задоволений батько, – повір, мені вистачить і на інших дітей залишиться. Тих, що краще тебе.

Катя поспішила випровадити відвідувача, але той навіть йдучи сказав, що буде подавати в cyд, якщо вона відмовиться.

Залишившись одна, вона зрозуміла, що працювати не зможе.

Попрощалася з секретаркою, спустилася, сіла в машину і поїхала по місту.

Колишня нeлюбов до батька, давно вже нею призабута, ожила з новою силою. І було прикро навіть не через те, що він знову намагається збагатитися за її рахунок, а те, що вона несе в собі гени цієї людини, який ніколи не любив її матір і тільки використовував її.

Так, права була тітка Тамара, яка не соромилася в виразах, згадуючи про її татка.

Катя та по батькові змінила, щоб не бути Вікторівною. Взяла собі по батькові діда, якого і мама, і тітка Тамара завжди згадували добрим словом.

Через три дні після зустрічі вона заспокоїлася, наказала цього відвідувача до себе більше не пускати. З точки зору закону слова його були блефом: адже той аліментів їй ніколи не платив і був позбавлений батьківським прав тітчиними стараннями.

Про батька вона не згадувала, поки до неї в соцмережі не постукав Сергій.

Після декількох хвилин листування Катя дізналася, що він її старший брат.

Сергій виявився на 6 років старше, написав, що з батьком сам не бачився більше 10 років, так як він покинув його маму, але нещодавно почув, що у нього зараз вкрай скрутне матеріальне і життєве становище.

Мовляв таткової останньої дружини не стало, а син від того шлюбу пустився берега.

Катя погодилася. Недовго проживши з батьком і мачухою, вона пам’ятала Ігоря – примхливого і розпещеного хлопчика. От уже не думала, що він дійде аж до такого життя.

Сергій виявився брюнетом середнього зросту з добрими світло-синіми очима. Спокійний і розважливий він справив на Катю позитивне враження.

– Розумієш, мені батька теж любити нема за що. Але все-таки він нам дав життя, мені здається, потрібно зараз допомогти йому і Ігорю.

Катя погодилася. Вони вирішили допомагати батькові усім чим зможуть. І разом вони поїхали в квартиру батька.

Побачивши батька і брата, ті умови де вони жили, Катя з Сергієм аж розплакались. Ця сторінка життя для них закрита і забута.

Автор невідомий.

Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.

Головна картинка – спеціально для intermarium.news.

You cannot copy content of this page