fbpx
Історії з життя
Семен мріяв, як отримає зарплату, візьме Людмилу за руку та приведе до взуттєвої крамниці. Якась усміхнена продавчиня підійде і запитає: «Я можу вам чимось допомогти?» І тоді Семен скаже: «Принесіть для моєї дружини найкращі зимові чоботи тридцять восьмого розміру

Семен не знав, як він скаже про це дружині. Ноги немов налиті свинцем, не піднімалися від землі, що, втім, було не так вже й погано – до міста прийшла зима, і після вчорашнього чи то снігу, чи дощу, дороги вкрилися кіркою льоду.

Ще вранці Людмила зателефонувала йому і весело щебетала без упину:

— Я таку класну куртку Артемкові знайшла, ще й з 20% знижкою, уявляєш? Він сьогодні замерзне, бо пішов до школи у осінній. Як тільки отримаєш зарплату, я відразу куплю. А ще треба здати гроші на підручник, мене ця Рожко з батьківського комітету вже закидала повідомленнями.

А взагалі гроші були потрібні і на куртку, і на підручник, а головне – вони були потрібні на нові чоботи для Люди. Вона про них жодного разу не згадала, але Семен сам чудово знав, що минулі вона зносила до того, що підошва відлетіла, і тепер ходила в тонких осінніх, надягаючи махрові шкарпетки, щоб було тепліше. Семен мріяв, як отримає зарплату, візьме Людмилу за руку та приведе до взуттєвої крамниці. Якась усміхнена продавчиня підійде і запитає: «Я можу вам чимось допомогти?» І тоді Семен скаже: «Принесіть для моєї дружини найкращі зимові чоботи тридцять восьмого розміру». Він уявляв, як Люда зробить здивоване, а потім і суворе обличчя і скаже, що він збожеволів — у Артемка немає куртки, а Марійці потрібно купити санчата… А він, Семен, тоді скаже, що грошей вистачить і на куртку, і на санчата, а найголовніше, їй на чоботи.

Цілий місяць він працював практично без вихідних, погоджуючись на будь-які заявки. Їх, насправді, було не так вже й багато, однак за підрахунками Семена сума виходила непогана. Тому настрій у нього з ранку був хороший, і навіть ожеледиця не могла його зіпсувати, хоча довелося неабияк постояти в заторах. І ось коли ввечері він пішов отримувати гроші, касир простягла йому тисячу гривень і ще якийсь дріб’язок. Семен чекав, думав, що вона зараз дістане ще, але ні — вона дивилася на нього з подивом — мовляв, чого витріщився, як баран на нові ворота?

— Це все? – невпевнено спитав Семен.

Касирка Олена тицьнула вказівним пальцем у відомість і сказала:

— Отримайте-розпишіться. Усі питання до начальника, я лише видаю.

Семен поставив ручкою закарлючку і поплентався до начальника.

— Чому так мало? – глухо спитав він

Начальник, добряче розлючений, мабуть, Семен був не перший з таким запитанням, почав вичитувати:

– Що означає мало? Аванс був? Був. Відгули ти брав? Брав. А той інцидент на дорозі з ким минулого тижня трапився? Штраф хто, я буду за тебе платити?

— Але Василю Борисовичу, у мене ж діти.

— У всіх діти, Семене, — відрізав той. — Іди вже, не стій перед очима.

Семен розумів, що на ту тисячу навіть куртку синові не купиш. У Людмили зарплата теж була маленькою, вона влаштувалася нянькою в дитячому садку, щоб Марійку взяли туди без черги. Її грошей навіть за оренду не вистачало. І як тепер йти додому? Де взяти гроші? От якби сталося диво! Як там кажуть в анекдоті – потрібно спочатку хоча б купити лотерейний білет? Але щось підказувало Семенові, що лотерейний білет у цьому випадку не допоможе.

Семен ледве переставляв ноги і зовсім не дивився куди йде.

А в цей час Андрій Левченко мчав на своїй білій тойоті тими ж слизькими вулицями. Взагалі, він мав намір встигнути до любаски перед тим, як повернутися додому, але дружина зателефонувала і попросила забрати з пошти якесь замовлення. Андрій заздалегідь уявляв, яка там буде черга, і що до Катерини він заїхати не встигне, а та розсердиться і почне дзвонити йому вночі. Тому він натискав на газ, паралельно намагаючись заспокоїти своїми повідомленнями невдоволену Катерину. Саме тому він не помітив на пішохідному переході Семена, який ледве пересував ноги, та хоч і встиг загальмувати, все одно зніс його.

Старенькі, які стояли на зупинці з візками, закричали навперебій:

— Ой лишенько!

— Мчав, мов навіжений, я на власні очі бачила.

— Номер, треба записати номер автомобіля цього шумахера.

Андрій швидко все зрозумів, вискочив з машини і заштовхав у неї невдаху пішохода. Той охав, однак ніби був навіть практично цілий. Андрій рвонув із місця, поки свідки того, що трапилося не запам’ятали номер його автівки. Він сподівався, що темрява і хуртовина не дозволили бабусям розгледіти номер машини.

— Агов, чоловіче, ти як? – звернувся він до Семена. — Я тебе зараз відвезу на приймальний, чуєш?

Семен на подив швидко прийшов до тями, тільки потирав плече.

— Здається, все гаразд, — протягнув він. – Тільки нога трохи болить і плече. Як же я працюватиму тепер.

Андрій гарячково думав. А коли загальмував, дістав із внутрішньої кишені гаманець і вибрав звідти п’ятсот доларів.

— Слухай, ось тобі на лікування, роби знімок, якщо щось серйозне, я ще дам грошей. Ось моя візитівка, – він додав до купюр картку. — Тільки ти скажи, що просто десь упав. Ну, наприклад, зі сходів.

Семен спочатку замислився, потім кивнув і взяв гроші.

— Добре, — сказав він. – Скажу, що послизнувся і впав, тим паче сьогодні така ожеледиця.

Додому Семен повернувся пізно, наплів Людмилі по телефону, що ще відвозить замовлення, не хотів її турбувати. Коли прийшов додому, зізнався, що впав і був на огляді, але з ним усе гаразд. Людмила побігла до банкомату і поклала гроші на картку. Вони відразу придбали синові куртку і перевели гроші за підручник. Жінка заспокоїлася, почала годувати його супом та котлетами. А на наступний день він привів її до взуттєвої крамниці і сказав продавчині:

— Принесіть найкращі зимові чоботи для моєї чудової дружини.

Pryvit, sum!

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page