fbpx
Україна
Сестра просила вмовити чоловіка не йти на фронт, тоді Анна сказала: «Не хвилюйся, я піду з ним»

Анна Рекретюк в Луцька танцювала сама та вчила цьому інших, завжди яскрава та неймовірно жіночна. Сьогодні вона в пікселі і з туго сплетеним волоссям, жартує, що найбільшою радістю для неї стала звістка про запровадження військової форми для жінок.

Про таку разючу переміну вона розповідає журналістам Волинь.Post.

Анні важко пригадати, що було до 24 лютого, про те, що вона директорка трьох танцювальних студій і пірсинг-майстриня.

– Я не знаю, чи можна сказати «було», бо не знаю – повернусь ще до всіх цих своїх «довоєнних» ролей чи ні.

Повномасштабне вторгнення Анна проспала.

– Всі мої працівниці знали, що до мене не можна дзвонити до години 10-ої ранку. Ввечері 23 лютого ми святкували день народження однієї з наших дівчат на студії. А 24 лютого о 7 ранку ця дівчина мені зателефонувала. Я збила дзвінок, але вона набрала знову. Я подумала, можливо, щось сталося на студії. Вона у слухавку каже: «Аня, вибухи, ти чула? Війна почалася». Чоловік одразу зірвався, поїхав забирати з Луцька свою сестру з дітьми. Я попросила забрати ще і свою працівницю, яка живе у Тарасовому. Отак ми всіх зібрали в себе і думали, що робити далі.

Чоловік Анни Володимир вирішив піти добровольцем, бо й перед цим задумувався про службу в армії, проте мама була дуже проти, адже вже один її син служив в АТО. Сестра Володимира дуже просила Анну вплинути на нього, бо мама б не пережила такого стресу.

– Ми з чоловіком поговорили, прийняли рішення, і я сказала його сестрі: «Не хвилюйся, я піду з ним», – каже Анна.

Так вони записалися в тероборону і пішли служити. Анна пішла з чоловіком не тому, що боялася за нього, а тому, що у самої за плечима Помаранчева революція та Революція гідності.

– А зараз в мене було чітке бажання стати до зброї. Мені є кого і що обороняти.

У війську Анна стрілець і каже, що робить все на рівні з іншими бійцями: бігає на заняттях з тактичної підготовки, стріляє зі зброї, копає окопи.

– Роблю все те, що і вся команда, а команда – чоловіча. Ну хіба не тягнула якусь здоровенну і дуже важку колоду для бліндажа. Це єдине. Більше у розподілі завдань чи занять не було відмінностей.

За освітою Анна медик, думала, що й в взводі буде медикинею, але тоді вона б служила далеко від чоловіка, тому пройшла всі курси такмеду, але поки стрілець.

Сестра чоловіка передала мені з Польщі два комплекти польської жіночої форми. Зараз це моя найулюбленіша, найзручніша форма. Бо там враховані нюанси структури жіночого тіла.

Раніше Анна прагнула бути «максимально жіночною», про що писала в своїх постах. А тепер тішиться, що їй передали форму жіночу з Польщі і взуття собі зручне підібрала.

– Зрештою, рожева косметичка, яку я маю з собою на позиціях і яку ніхто не бачить, – це, напевно, увесь мій прояв «дівчачого» і все, що мене тут відрізняє від іншого стрільця,- усміхається Анна.

Вона каже, що не знає чи ще танцюватиме, бо війна так її змінила, що цей танець був би абсолютно іншим, хіба директоркою залишиться.

– Зараз я розумію, що не все так позитивно, як це виглядало спочатку. Раніше було відчуття максимального єднання українців і українок, здавалося, що кожен і кожна робить абсолютно все, щоб перемогти Pосію. А зараз я розумію, що навіть коли ми виженемо окупантів з нашої землі, доведеться «просіювати» наші ряди, відділяти зерно від полови. Бо навіть на Волині є ті, хто за «pусскій міp».

Анна ще тренує побратимів, бо нерівномірні навантаження на м’язи тіла призводять до проблем зі спиною.

– Спочатку я почала займатися самостійно. Домовилася з Машею, моєю ученицею, яка тут теж служить, щоб склала мені компанію. А потім хлопці сказали: «А можна ми теж спробуємо?». Я сказала «Давайте», і так ми почали. Хлопцям сподобалося. Відчули, що познімалися «зажими». Запропонували займатися стабільно. Я створила програму, додала те, що потрібно в армії – витривалість, спритність, силові. Я дивилася різні спорт-тести у різні спецпідрозділи – в НАТО, у війська наших ССО – на що там звертають увагу, і додавала це у свої тренування.

Розтяжка, до речі, хлопцям теж добре «заходить». У наших лавах є і спортсмени. Вони мають своє тренування, а потім просять прийти до нас, щоб порозтягуватися.

Хоч підрозділ Анни зараз дислокується на Волині, вона зовсім не переживає, що Білорусь вчинить напад. Каже, що всі готові боронитися, єдине, що хвилює – аби вчасно «включилася» і нікого не підвела.

– Я захищаю свою рідну країну і на своїй землі, на відміну від них, каже вона.

Фото: колаж з світлин volynpost.

09/16/2022

You cannot copy content of this page