Життя моєї старшої сестри склалася не дуже добре. У 21 рік зв’язалася з одруженим чоловіком, який часто їздив до нашого міста у відрядження. Вона бігала до нього на зустрічі, орендували квартиру на кілька днів, та й у нас іноді він залишався, поки мама їздила в рейс провідницею. Мені її чоловік не подобався – мало того, що одружений, так ще й грубуватий. Казав мені і дитині йти з дому, поки у них шури-мури були. А сестра аж мліла від одного його виду. Словом 4 роки все тривало, поки вона не дізналася, що! Він наобіцяв їй всяко-різного, але тут же зник, тільки гроші залишив – несуттєвий дріб’язок.
Сестра дуже переживала і плакала, намагалася його розшукати, але все марно. Стала матір’ю синочка, але якось не дуже хотіла вовтузитися з дитиною. Залишить малюка на нас з мамою, а сама піде до подружок в гості – “заливати” свою долю. Ні, вона не спилася, просто це період був такий у неї, два роки себе витягати ніяк не могла. А коли прочухалися то зрозуміла – мама вона ніяка, особливих почуттів до дитини немає. Залишилася тільки злість на того чоловіка за те, що зіпсував життя. Уже під 30 років, заміж ніхто не кличе, прикро!
Племінник так і залишився виховуватися у нашої мами, а сестра щосили шукала своє щастя. Двічі мала стосунки відносно тривалі – з одним три роки, з другим всього два. Перший приходив додому тільки в день получки сестри, поживе у неї кілька днів, а потім зникав незрозуміло де. Другий в чарку заглядав, в загальному, нічого путнього. Заміж її категорично ніхто не кликав, а для неї це було дуже важливо!
Перестала спілкуватися з подругами і мені навіть заздрила, рідній сестрі – у мене чоловік, двоє дітей і все у нас чудово.
Коли сестрі виповнилося 48 років, вона познайомилася з чоловіком на рік молодшим за себе, і – о, диво – він покликав її заміж! Вирішили цю подія приурочити до її ювілею – п’ятдесятиріччю, як раз була п’ятниця. Чесно кажучи – ми всі дуже здивувалися вибором нареченого: розлучений, двоє дорослих дітей 24 і 19 років (син і донька), «гордість» батька, які сидять живуть за його рахунок – не навчаються і не працюють. Їхня мати живе десь окремо, вважає, що виростила дітей – можна і на батька спихнути. У них свій будинок в передмісті, нічого крутого, на сільський схожий. Там суцільне запустіння – мабуть, моя сестра їм всім потрібна була як прислуга.
У чоловіка моєї сестри була головна вимога – щоб дружина не працювала, а була господинею в домі. Ну ще б вона працювала: з ранку господарство (гуси, кури, індики), потім городи, прибирання всього будинку, приготування на всю сім’ю. Відповідно, матеріально сестра залежить від чоловіка, який хоч і отримує не дуже багато, але пишатися своєю «забезпеченістю». Сестра обслуговує його дорослих дітей як маленьких, навіть в їх кімнатах прибирає. Донька – гостра на язик, син – ледар, а їх мачуха все терпить. Ось воно – заміжнє щастя! Найприкріше, що сестра майже не цікавиться життям рідного сина, все цим «дітям» дістається.
Я цікавилася у сестри – чи щаслива вона тепер, коли вийшла заміж ?! Вона мені сумно відповідає, що щаслива. Ну так, волосся під хусткою, балахон на весь ріст, як бабуся! Свята у них – це друзі її чоловіка, які упиваються в устілку, а вона біля плити. То чи потрібен цей статус – бути заміжньою? Адже я ж бачу, що від обручки на пальці радості у сестри не додалося, тільки безліч зайвої роботи.
Фото ілюстративне.
