Щойно Віктор Іванович зліг, я одразу набрала його дочку. Треба було щось вирішувати і терміново. адже його скоро повинні виписати, а я дім уже на продаж виставила. Думала, вона одразу приїде, але почула таке, від чого досі відійти не можу.
Віктор Іванович став маминим чоловіком коли я ще й до школи не ходила. Пам’ятаю. як він прийшов у дім із величезною лялькою і залишився назавжди. та лялька і досі сидить на шафі у своєму платтячку, хоча минуло майже сорок років.
Не скажу, що жили вони прямо аж дуже гарно, але в сім’ї усе необхідне було. Інколи були непорозуміння, кілька разів ледь до розлучення не дійшло, але все ж сім’ю свою вони зберегли аж до того моменту, поки мами не стало.
Віктор Іванович ніколи не був мені татом. Навпаки, другом швидше і товаришем. Його коронною фразою було: “Давай все “розрулимо” самі і мамі не скажемо. Ти ж знаєш, як вона переживати буде”.
так і повелось, що усі свої секрети і якісь негаразди я несла спочатку йому, а потім уже мамі. Він і на збори в школу сам ходив, адже знав, як переймається через мою успішність і поведінку. Беріг її і завжди казав, що у мене все гаразд.
Десять років тому мами моєї не стало. Дім я успадкувала, але тоді ще заміжня не була, тож продавати наміру не мала. Віктор Іванович там жив, а мені так було зручно, адже за домом нагляд був.
Я навідувалась інколи до хати, але не так часто, як мені хотілося б. Однак, коли столицю орда оточила, ми з чоловіком цей період звісно ж, пересиділи в моєму домі в селі. А потім знову поїхали у свою квартиру.
А це, місяці зо два тому, до мене сусідка телефонує і каже, що Віктор Іванович у стаціонарі. Мені дуже шкода його стало, поїхала відвідати. Там довелось, навіть кілька тисяч витратити на необхідне йому для одужання. Саме тоді спеціаліст і сказав, що шансів на одужання не має ніяких, мовляв, зо ним потрібен буде нагляд після виписки.
Я зателефонувала до його доньки, Ніни. Я її бачила колись кілька разів. Вона приїздила до тата, коли він із мамою жив.
Так ось. Я Ніні ситуацію обмалювала, розповіла і про свої витрати, сказала, коли її батька будуть виписувати. Пояснила, що вона повинна його забрати, адже дім я вирішила на продаж виставити.
Але Ніна раптом мені каже, що нічого робити не буде. Мовляв, він не її батько, а мій, адже саме мене він виростив. Я від здивування просто оніміла. Як це мій? Мого не стало сорок чотири роки тому, а от її тато живий і потрібно щось вирішити.
Більше Ніна трубки не бере з якого б номеру я до неї не телефоную. Вона просто залишила свого рідного тата на призволяще, фактично відмовилась від нього.
Тобто це я – стороння людина повинна ним опікуватись, чи як виходить? Але чому, якщо у нього є донька?
Можливо якось можна на неї вплинути, а я не знаю? Мені уже кажуть, що треба його забирати, але ж нема кому і куди.
Головна картинка ілюстративна.
Популярні статті
- Кредит під 500%: українці масово потрапляють на гачок до Манівео
- “Секретний” рецепт найсмачнішого в світі САЛА. За вуха не відтягнеш!
- «Марічко, я тебе дуже прошу, нікому не кажи, що ти тут бачила». Марічка слухала цю сумну розповідь, та не могла зрозуміти, чому її подруга обманювала увесь цей час. Хіба вони не люди, не зрозуміли б? Може, чимось би допомогли
- У Великій Британії мають намір заборонити вологі серветки
- 2 наречені на 1 весіллі: дівчина прийшла на весілля свого коханця у весільному платті