Про це на своїй сторінці у Фейсбук написав Командувач військ оперативного командування “Північ” генерал-майор Віктор Ніколюк.
“Сьогодні сталася подія, яка дуже чітко відповідає на питання: «За що ми воюємо?».
Благодійники, які зголосилися допомогти підрозділам нашого оперативного командування, що нині боронять Україну на Донбасі, поділилися дуже приємною для мене новиною. 8-річний хлопчик з Чернігова побачив оголошення про збір коштів та передав волонтерам 20 тисяч гривень…
Як виявилося, то це вже досить відомий юний волонтер Сергій Мороз, який співами в історичному центрі Чернігова збирає гроші для Збройних Сил України. І це не перший його донат для благодійників на потреби захисників.
Дуже складно описати емоції, які викликають такі великі справи таких ще маленьких, але з щирим серцем, українців.
Я обов‘язково подякую тобі, Сергію, при зустрічі в нашому стародавньому місті. І пам‘ятай: ми захищаємо сьогодні Україну для тебе, для твоїх друзів, однокласників і сотень тисяч дітей. Аби ви мали достойне життя і безхмарне, мирне майбутнє!”, – написав генерал-майор Віктор Ніколюк.
Фото: із офіційної сторінки генерал-майора Віктора Ніколюка.
08/23/2022
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся