fbpx
Історії з життя
Сусіди затопили зверху. Буває. Але ж не другий раз за тиждень? – Ми не знаємо, у нас води нема в квартирі. То не від нас

Я не я і хата не моя.

Леся дивилася на цих приємних людей, які з такою неприхованою байдужістю ставилися до її біди. І справа не в тому, що вони з чоловіком робили ремонт самі і все клеїли, шпаклювали, купували і спину гнули. Справа в тому, що зараз треба пройти сім кіл пекла аби довести з якої саме квартири до них затекло. На їхньому стояку двоє людей.

Перше коло почнеться з ЖЕО.

– Нас затопили.

– І?, – байдужий голос.

– Ми хочемо знати з якої саме квартири.

– Добре. Ми направимо до вас сантехніка.

Сантехніка не було ні того дня, ні наступного.

– Алло, ми до вас вчора телефонували щодо затоплення. Сантехніка ще не було.

– Я передала, але у них якась інша робота попалася, термінова. Я про вас пам’ятаю.

До кінця тижня сантехніка ще не було, але стіни почали ще раз текти.

– У нас сухо.

– У нас сухо.

– Ми не прали.

– У нас нема пралки.

– То все прогнила система.

– Сто років труби не міняні.

– То все влада.

– Платиш за послуги, а вони нічого не роблять.

Наївшись цих фраз пішли попити заспокійливого. Як добре, що у нас погана влада і такі хороші люди. Мудрий нарід.

Леся зачаровано дивилася, як відвалюються краї шпалер, набухає шпаклівка і сиплеться. Все таке брудне і неприємне.

– Коля, а скільки пройшло часу, як ми робили ремонт?

– Років десять.

– Ого, ніби вчора. Пам’ятаєш, як кум приходив тобі допомагати шпаклювати і так допомагав, що ледве додому доплентався?

– Що ти починаєш згадувати.

– Та починаю. Добре, що мій брат приїхав і поміг, а то би ти ще довго поправлявся розсолом.

– Я як згадаю, як ти мене з тими шпалерами мучила, то вже розсолу хочеться.

– Та я не про це. І згадати не можна. Ми ж тут фото робили з Олесею, як заміж видавали.

– Точно, я ж думаю, чого ті шпалери мені так в голові, а то ти хотіла до весілля ремонт зробити.

– Так, хоч в одній кімнаті поновити.

– Гарне було весілля. Коли Олеся приїде?

– Завтра, ти ж чув розмову.

– Добре, поможе це здерти.

На наступний тиждень таки прийшов сантехнік. Покрутився то в одного сусіда, то в другого і визначив, що тече таки з квартири Топільських.

– Леся, у нас плитка дорога. Ми купу грошей заплатили за неї, а ще за майстра. Нам це все розбивати, бо тобі якісь там пару капель на стелю паде?

– Пару капель? Ти маєш проблеми із зором?

Далі пішли довжелезні вияснення обставин, причин і наслідків, які мали таке барвисте словесне оформлення, але абсолютно не печатне. Основне, що дві сусідки зробили висновки одна про одну, бо людина найяскравіше розкривається в кризових ситуаціях. Поки Леся заспокоювалася, приїхала Олеся з дітьми і на очі побачила ту всю красу.

– А ви готувалися до мого приїзду, – намагалася пожартувати, але батьки тільки мовчали.

Вони розказали, що сусіди не планують нічого робити, тому така картина буде завжди.

– Хвилиночку, – Олеся встала з крісла, – Ви ж не дарам запхали мене в юридичний. Я з ними поговорю.

Десь через годину прийшли до них сусіди на чолі з сяючою Олесею.

– Не треба ніякого суду, – почала сусідка. – Ми плитку зіб’ємо і все виправимо. Ну і ви там подивіться, скільки ми вам винні, то поможемо.

– А ми не дарма стільки грошей за навчання платили, – вже після всього говорив тато.

– Тату, закон дуже прискіпливий, такий як ти, коли берешся машину лагодити. Тому треба вірити людям на слово, але й все зафіксувати документально. Добре, що я приїхала і цим займуся. І, знаєте, – Олеся трохи знітилася, – ці шпалери мені ніколи не подобалися.

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page