Моя колишня свекруха просто майстер із створення проблем. Відносини між нами не задалися з першої хвилини нашого спілкування. Вона взагалі по іншому планувала життя сина і мене, як можна здогадатися, там не мало бути.
Він прийшов до нас в офіс на роботу, коли я там уже працювала кілька років. Ми одразу якось порозумілися. Я підказувала, що і як краще зробити, поки він набирався досвіду та звикав до роботи. І зовсім непомітно для мене наша дружба переросла в щось більше. А потім вилилася у шлюб. І почалися, як я думала, мої найщасливіші дні. Але дехто думав по іншому.
Мені відразу не сподобалася поведінка свекрухи щодо мене. Але я не маленька дівчинка, яка на все це вестиметься, тому результат маму мого чоловіка не потішив. Я вважаю, що найдратівливіша реакція для противника, це її повна відсутність. Зрозумівши мою тактику, свекруха переключилася на промивання мізків синові.
Після підвищення на посаді роботи додалося. Тому доводилося часто затримуватися. Але оскільки це винагороджувалося наприкінці місяця, нічого поганого я в цьому не бачила. Спочатку чоловік просто висловлював своє невдоволення. На мою пропозицію затримуватись разом – він заперечив, мовляв, йому цей час не буде зараховано як надурочний.
На якийсь час заспокоївся. Але пізніше знову почалися причіпки. Кожна така сварка у нас почала закінчуватися словами: «Моя мама мала рацію, попереджаючи мене про твоє гуляще ставлення до сім’ї!» Це я гуляща! Та я на роботі по десять-дванадцять годин шість днів на тиждень! Мені ніколи нема часу, не те щоб ще встигати гуляти десь.
Розуміючи, що це слова свекрухи, я намагалася не дуже ображатись. Через декілька днів я починала вже розмовляти з чоловіком, вдаючи, що нічого не сталося. Знову допомагало на якийсь час.
Повернувшись одного разу додому пізно ввечері з роботи, чоловік тицьнув мені стос фотографій. На них була зображена вечеря з партнерами, з подружньою парою. Звичайно, ми вели невимушену розмову і веселилися. Але чоловіку цього виявилося достатньо, щоб звинуватити мене в зрадах. Мій терпець урвався. Я зібрала речі та переїхала назад до батьків.
Через декілька місяців після розриву свекруха мені зателефонувала з проханням терміново зустрітися. Я погодилась. Чекаючи почути море претензій, я була здивована боязкою поведінкою свекрухи. Її було не впізнати. Нещодавно квітуча жінка перетворилася на обтяжену проблемами літню жінку. Розповіла, що її син звільнився, але роботу не шукає. Почав випивати. Постійно звинувачує її в тому, що зламала йому життя. Вибачалася за свою поведінку. Попросила мене повернутися до нього зі сльозами на очах.
Щиро кажучи, моя образа дуже велика. Але я його люблю. А тепер переді мною стоїть вибір: повернутися до слабовольного, але коханого чоловіка чи йти далі, але вже без нього?
