Свого чоловіка я з родини не забирала, але познайомилася з ним тоді, коли він офіційно ще не розлучився. Ну стояла печатка в паспорті і що? Жив він окремо в своїй квартирі, прийшов новеньким до нас на підприємство в інженерний відділ. Ми з ним часто працювали з паперами, ось і зійшлися. Чесно кажучи, він довго для мене був закритим: далі роботи розмова не заходила, як би я з ним не фліртувала! Потім я знайшла привід запросити його до себе додому: я застудилася, попросила принести мені додому папери, щоб розібрати їх, так і почалася наш роман.
Після служби зустрів дівчину, сироту, вона в дитячому будинку виховувалася, і нічого свого у неї не було, крім стін в квартирі, яку дала держава. Став їй допомагати – то ремонтом, то меблями, хотіли одружитися, але весілля довелося перенести: діда не стало, зате квартиру у спадок залишив. Вони одружилися, і сімейне життя весь час будувалася на тому, що вона вся така нещасна, а він був її рятівником у всьому.
Він розповідав без злості і іронії, а навіть з якоюсь жалістю до колишньої дружини, що йому доводилося багато всього робити: вона занедужає, а він прибирає квартиру і готує. Через що вона ввесь час погано себе почувала, він не уточнював – мовляв, загальна слабкість. Він досі щиро вірить, що у неї якась серйозна недуга, а спеціалісти нічого у неї не знаходять. У мене склалося таке враження, що вона таким чином просто прикривала свою лінь! Працювати вона не хотіла, казала, що мріє бути відомою художницею, малювала якісь картини, намагалася продати в інтернеті, але ніхто не купував. Вчитися вона теж ніде не хотіла, а він був заочником в інституті і при цьому працював.
Розлучилися вони оригінально: у художниці почалася «творча криза» і вона почала поводити себе огидно. Крім того, в інтернеті вона знайшла собі якогось гуру з малювання, з ним почалося бурхливе листування, що перейшло в віртуальні почуття. Вирішили розлучитися, дітей не мали. Дивно, що після того як вони розійшлися, вона раптом перестала жалітись на здоров’я і з задоволенням їздила до цього вчителя на побачення, сама потім перша на розлучення і подала.
І ось ми одружилися. Незважаючи на це у чоловіка залишилися з колишньою хороші стосунки! Чоловік став їй матеріально допомагати. Трохи, по 3000 на місяць, на що вона ще живе – незрозуміло. Ось тому чоловік почав перейматись: ну як же ця сирітка може прожити на 3000 гривень, може їй більше давати? Я вже тут не витримала – вона здорова, доросла жінка під 30 років, ніяких недуг не має, з якого такого дива ми взагалі повинні її утримувати? Наступного дня вона мені зателефонувала!
Голосок слабенький каже:
— Ви не подумайте, я не збираюся забирати у вас чоловіка, він для мене просто як брат і знає всю мою долю!
І давай мені нити про свою сирітську долю. Така кого хочеш розжалобить, але тільки не мене! Я їй сказала, щоб вона йшла працювати і кинула трубку.
Не знаю, може бути хтось із читачів мене засудить, але я не розумію – як можна жити кліщем? Тут до родичів у не просту хвилину не звернешся, а вона в колишньому чоловікові брата знайшла! Я зараз йому заборонила їй платити, але думаю, що він зробить це нишком – занадто жалісливий. Я ще розумію, якби у них були діти, так – тоді утримувати дитину просто необхідно, а вона одна, та ще й в своїй квартирі! Художниця! Чомусь я до неї не ревную, але і віддавати гроші не хочу зі своєю сім’ї. У мене подруга, кругла сирота з 17 років і всього сама домагалася. Тоді в чому проблема?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
