anna

Чоловік узяв руки в боки і сказав, що якщо я оце надумала серйозно, то він від мене піде. Я від щирої душі розсміялась, бо куди йому у 67

“Скільки цього разу треба” – мовив чоловік похмуро, як тільки я поклала слухавку. Я зніяковіла під його пильним поглядом, а сама гарячково вигадувала суму, яка б не викликала

Коли дзвінок озвався в соте, я не витримала і таки відчинила двері. На порозі стояла Ольга із трьома великими торбами, поруч тупцював якийсь молодик. “У мене повинні бути

“Ну, показуй?” – простягає мені сестра ножиці чималенькі. Я дивлюсь на Юлію здивовано, бо взагалі не розумію, що ж, власне я повинна їй показати. “Де ти гроші будеш

Єдине, що я могла зробити, аби врятувати свого чоловіка – покинути у найважчий момент. Напевне, якби моя свекруха була при тямі, подякувала б мені щиро. А так, маю

Мене син рідний на вокзал зі свого дому відвіз. Роки я його виховувала, мусила їздити на заробітки, аби дати йому хорошу освіту, а подякою мені прийшло те, що

Люди і не крились, а йшли, хлипали і казали прямо: “Шкода Макара, доброю був людиною. От тільки із дружиною йому не пощастило”. Навіть сини і ті, я бачу

Я все розумію і йшла на зустріч коли чоловік почав затримуватись після роботи. “Людей мало, роблю подвійну роботу” – казав він мені і я вірила, бо знала, що

Той день назавжди увійшов у мою пам’ять запаморочливим запахом смажених котлет. Я зайшла у під’їзд, намагаючись втримати три торби і мале дитя, водночас. Від довгої дороги у переповненій

Дзвінок настирливо дзеленькав останні три хвилини поспіль. Ми нікого не чекали, тому навіть не підходили поглянути, хто ж нас турбує. Коли ж у зятя завібрував телефон, той знехотя