“Та голова, така важка, а ще сьогодні опівночі прокинулася, ніби хто стукав у шибку, поглянула, бо вже давно нічого не боюсь, а там ніби Йван молодий зазирає. Чи то просто тінь од місяця впала, чи то приверзлося щось, та так чітко Йвана побачила, ніби перед собою. Мабуть, по мене прийшов. Та не хочу я за тобою, Йване, ще йти. І сама в хаті, і голова, як обценьками, стиснута, і руки вже не слухаються, та ще не все зробила я, певно, на цій землі. Може, правнуків не побавила абощо?” – говорила сама з собою, змахуючи пил із дідових капців
“Та голова, така важка, а ще сьогодні опівночі прокинулася, ніби хто стукав у шибку, поглянула, бо вже давно нічого не боюсь, а там ніби Йван молодий зазирає. Чи
Ще дитинстві мама навчила мене дуже дієвій молитві до Ангела Хранителя. Я все життя так молюся і щоразу дивуюся результатам
Мама мені казала: “Дочко, якщо в житті тебе зустрічають непорозуміння у спілкуванні з людьми, то звернися до їх Ангела Охоронця. Ти здивуєшся, я зміниться їх ставлення до тебе
Тепер у Петра було дві дівчини. Так продовжувалося цілих півтора року. Товариш підсміювався над ним: «Дивись, Петре, щоб не було тобі, як тому Грицеві, який «кохав і білявую, і чорнявую». Ти б уже якось визначився, бо якось воно неправильно: дівчата хороші, шкода мені їх
Він сидів в аеропорту і чекав рейсу із Лондона. Приїхав зустрічати молодшого сина. Але повідомили, що літак затримується на сорок хвилин. Він навіть задрімав в очікуванні. Та якась
Катерина, коли вже стояла на порозі вічності, покликала внучку до себе і, як на сповіді, почала відкривати потаємини своєї душі: — Прости мені, дитино, якщо зможеш, бо моя в тім вина, що ти досі без пари — то я прогуляла твою долю. Я була колись красунею, норов молодий, гарячий грав, чоловіки до мене так і липли, тож я грішила. І не думала тоді, чим це обернеться, а тепер тобі доводиться розплачуватися за гріхи моєї молодості. Прости, Оксаночко, я дуже шкодую про це і щиро розкаююся. Чуєш, я каюся перед тобою
Софіїна донька і на вроду вдалася показна, і мудрості їй було не позичати (працювала вчителькою іноземних мов), але долі бажалося кращої. А літа минали, зовсім не зважаючи на
Наступного ранку дружина викликала його на відверту розмову: «Мама просила переказати: через те, що ти з’їв аж три банани, тато залишиться сьогодні без порції, бо ти спожив його частку. Наша родина купує фрукти двічі на місяць у великому магазині за десять кілометрів від дому, там дешевше. Наступного разу поїдемо туди лише через два тижні»… Сашкові здалось, що банан ще й досі стоїть кілком, гострим кінцем штрикаючи у самісіньку душу
Коли літак відірвався від злітної смуги летовища в Едмонтоні, Сашко не стримався і… заплакав. Як у дитинстві, коли старші хлопці відібрали у нього іграшкового зайчика, подарованого мамою на
Весною з’явився хлопчик, і Марія, навіть не глянувши на маля, слабкою рукою підписала відмову. Повернулася додому, залишивши й навчання, бо без підтримки батьків, на одну стипендію – не проживеш у місті. Батьки висварили «непутьову» дочку, сказали, що це їй наука буде на все життя, вони ж її прощають і… влаштували на роботу санітаркою. Так і жила: біла, як її робочий халат
Марія мала здійснити всі сподівання батьків, адже вони вклали у неї все, що мали: роки, здоров’я, турботу! Вона в них не бігала, як людські діти зранку до вечора,
Пам’ять чомусь вперто підсовувала образи похмурої тещі, котра зруйнувала його шлюб, дружини, котра піддалася на намовляння матері і зробила чоловіка самотнім, старшої доньки яка «забула» запросити рідного батька на своє весілля
Станіславович празникував Великдень. Як і належить кожному віруючому християнину, котрий дотримується багатовікових традицій й звичаїв своїх батьків-прадідів. З духмяною пасочкою, пекучим хріном, апетитною ковбаскою та, звісно ж, великоднім
Марійка зловила себе на думці, що батькове щастя коле її серце, ніби їжак голками. Коли гості розійшлися та роз’їхалися, вона гірко сумувала у ванній.
Марійка тужливо дивилась у вікно маршрутки. За вікном дощ співав свою весняну мелодію, пробуджуючи зелень розквітнути. Марійці здавалося, що її душа плаче разом із дощем. Вона їхала на
Я завжди була вірною, відданою, щедрою, але відчуваю, що мій чоловік мене ненавидить. Не розумію чому і не знаю що мені робити
Нашому шлюбу понад 15 років, виховуємо синочка. Як, мабуть, і у всіх, у нашому житті були різні періоди і добрі, і щасливі, і відносно погані – безгрошів’я, часті
Доброго дня, дорогі українці! Сьогодні приїхала до Польщі з України! Не можу не написати…
Львів‘янка Наталія Шпирка розповіла про те, як у Польщі піклуються про українців. За кілька годин після приїзду на територію Польщі жінці зателефонували і запропонували допомогу – продукти, ліки

You cannot copy content of this page