Віра підійшла до книжкової полиці і взяла книжку, почала гортати, шукаючи відкладені на подарунок гроші. Грошей не було. Подумала, що забула, куди саме їх поклала, і почала перегортати другу книжку, потім третю. Так і натрапила на конверт, підписаний жіночою рукою. Лист було адресовано Артемові до запитання. Віра знала, що чyжі лиcти читaти не можна, але не втрималася і витягла з конверта два списаних аркуші
Віра варила борщ, коли в двері подзвонили. Вона відчинила і побачила на порозі Олега з букетом червоних троянд. Він привітався, зайшов і простягнув квіти: – Це тобі. –
Невдовзі вітчим одержав призначення за кордон, а щоб дітей не хвилювати зайвими запитаннями, він вирішив їх усиновити. Процедура виявилася складною. Рідний батько повинен був у нотаріальній конторі письмово засвідчити свою згоду. Мама знайшла його
Приміська станція була малолюдною, а тому відразу впадало в очі: немолодий чоловік очікує саме той потяг, що запізнюється. Струнка не по літах постать незнайомця виражала терплячість і водночас
– Квартира двокімнатна, заповіт склала на Віталіка… Нащо вам якась зйомна, щоб гроші чужим людям давати? Що, місця бракує? – переконувала молодих бабуся. У них зайвих грошей, звичайно, не було. Тому, з важким сеpцем, погодилися зі старенькою. Як же Оксана потім довго каялася, що не настояла на своєму!
У них зайвих грошей, звичайно, не було. Тому, з важким сеpцем, погодилися зі старенькою. Як же Оксана потім довго каялася, що не настояла на своєму! Коли Оксана та
Прагнула вирішити усі проблеми, змінивши номер телефону. «Я мушу», – переконувала саму себе. Та за деякий час їй зателефонували на роботу. Піднявши слухавку, почула голос Василя. Стривожений, зболений… Як він тільки знайшов її у чужому далекому місті за тисячу кілометрів?!
Вони побачилися після випускного вечора лише через тридцять років на зустрічі однокласників. Оксана впізнала усіх із першого погляду. І лише Василя обминула обійняти, вважаючи його незнайомцем. Ще й
Мама повідомляла, щоб Коля негайно приїздив додому – його призвали в армію! Донині не знає він, як це сталося, адже мав відстрочку, доки не закінчить навчання. Не раз пізніше спадало на думку: «А що, як то мама в такий спосіб хотіла розлучити його з Надею?» Але боявся навіть спитати, бо ніколи не зміг би пробачити таке навіть найріднішій людині
Над містом, куди їхав на заробітки з двома молодими напарниками Микола Вихор, сяяли вогні. Але звечора їх там не чекали, тож заплативши за таксою, вирішили перебути в електричці.
Батьки були рішуче налаштовані проти їхнього кохання. Вітині – викладали в інституті, Вадимові – трудилися на заводі. Тож свати аж ніяк одне одному не підходили. Вадимові батьки ще так-сяк поставилися до юної невістки. Тільки шкодували сина, що з багатими тестями не зживеться. А от Вітині! Вони не могли усвідомити, що їхня єдина доця, яка має вчитися у столичному вузі, піде заміж за селюка?! Тому, коли дізналися, де їхня дочка переховується, одразу туди поїхали
Важко закохані воювали за любов, а все ж вибороли те, що їм належало! – Ти знаєш, скільки їй років? – кричала Вітина мама. – Їй тільки шістнадцять! В
Море, хвилі – клас! Скупався, під сонечком полежав. День. Два. Нудьга. Люд тут дивний. Всі, як на мене, круті. Ходять з тугими гаманцями, попід ручку з молодицями. Точно чужими. Зі своїми так би не водилися. Ніхто слова до мене не хоче промовити. Ніби в тундрі живу. Ну, думаю, треба тікати звідси. Але як? Дружина на дорогу тільки кишенькові дала. А тут зелених треба. Хіба, автостопом? А що на роботі директор скаже? А тут Варя підходить
Було це у вже далекому 2011, з кумом старий рік ми провели ще вдень. А чого чекати – незабаром Новий стукне. – Ти хто за гороскопом? – питає кум.
– Ой лишенько! – сплеснула долонями й зашарілася. – Це Дем’ян-лісник. Якщо він застане тут вас, та ще й без штaнів – буде біда! Хутенько ховайтеся на печі і сидіть там нишком, доки я його не спроваджу з хати! – легенькими штурханами в спину примусила мене вилізти на піч, здерла із жердки мої штaни, закинула їх услід і затулила лаз ширмою
Якось потрапив я до лiкарні якраз напередодні Нового року й провалявся там усі свята. То була звичайна районка, і пацієнти, а лежало їх у палаті зі мною ще
Серед хати стоїть упакована сумка з немудрими пожитками. «Спи, донечко. Завтра о 4-й ранку вирушу на заробітки в Варшаву, може, тата там зустріну, що вже п’ять років зник у вирі «столичного життя». На що жити? Як тебе вчити? Ось і вугілля закінчується. Дров нема. Бабуся хмиз збирає. Господарство не розведеш, бо за що його вигодуєш…», — голова крутилась від цих думок в Ліни
Зима. Краплини мокрого снігу повільно спускалися по шибці і розтікалися маленькими цівками на підвіконні. Крізь тишу і морок вчувалося потріскування дров у старій порепаній грубці. Дев’ятирічна Іванка вже
Сусідка до мене прийшла і радить: «Дай їй грошей, хай вона вирішить питання з тією дитиною». Я як блиснула очима на Гальку та й кажу їй: «Боже борони! Чи ти не при своєму розумі, жінко?! Як так можна?» А ввечері запитую сина тихцем: «Сину, твій гріх?» А він: «Мій, мамо!.. Я люблю її»
— А ви, мабуть, теж гарною невісточкою будете, — придивляється до мене немолода русява жіночка. — Знаєте, у мене така невісточка хороша, така хороша!.. Говірка сусідка трапилася мені

You cannot copy content of this page