— Ох, діточки… Не хотіла я вам першою це говорити, щоб не лякати. Але бачу, що треба. На цьому місці сторічна хата стояла. І жила в ній Мелашка. Жінка дивовижної краси і такої ж дивовижної долі.
Коли ми вперше побачили це оголошення, то не повірили власним очам. Ціна на ділянку з новим, хоч і недобудованим будинком була підозріло низькою. У місті за такі гроші
Слова цієї випадкової сусідки біля колодязя крутилися в моїй голові без зупину. Значить, мій батько так і не повернувся до нас із мамою не тому, що його хтось силою тримав чи причарував, як часто любила повторювати моя ображена бабуся
Дорога до цього віддаленого села виявилася значно гіршою, ніж я могла собі уявити, коли вранці розглядала карту доріг. Моя стара машина раз у раз глухо стукала днищем об
— Юлю, нам не по двадцять років, щоб грати в хованки, — Матвій зупинився посеред кімнати, відчуваючи, як гаряча хвиля роздратування підступає до горла. — Ну підійшла б, сказали б два слова, якщо я тобі не сподобався в реальності, розвернулася б і пішла. Навіщо так робити?
Матвій стояв і дивився на порожній двір. Світло від єдиного ліхтаря падало на дерев’яну лавку під липою, де лежав целофановий згорток із квітами. Вони пролежали там уже дві
– Ти знаєш про Аліну? – він занервував, переминаючись із ноги на ногу. – Тільки давай без сцен і з’ясування стосунків.
Я сиділа на краєчку стільця й крутила в руках пластикову ручку. Від кожної його репліки шефа всередині наростало роздратування. Його запал зараз здавався мені абсолютно недоречним. Він був
— Тату, йди сюди! Дивись, наша мама повернулася! Вона тут сидить! — голосно вигукнув хлопчик на весь причал.
Оксана поправила настільну лампу й потерла очі – від тривалого перегляду медичних карток під кінець зміни завжди починали боліти повіки. Вона працювала терапевтом у міській поліклініці вже шостий
— Ну і що мені з тобою робити? — Віра незадоволено склала руки на грудях. — У мене своїх проблем вистачає. Чоловік третій місяць без роботи, двоє дорослих дівчат. Я на фірмі ледве місця тримаю, зараз скрізь скорочення.
Юля приходила сюди, коли море ставало занадто шумним. Три роки в іншій країні навчили її помічати такі дрібниці, на які місцеві навіть не дивилися. Юля сіла на сухий
— Твоя донька? — Матвій зробив крок назад, спираючись на крило машини. — Ти жартуєш? Тобі ж двадцять чотири роки. Який момент, Іро? Ми зустрічаємося три місяці, і ти жодного разу не заїкнулася, що в тебе є дитина.
Маршрутка запізнювалася, і я стояла під дірявим навісом зупинки, переступаючи з ноги на ногу, щоб хоч трохи зігрітися. На руках були старі вовняні рукавички, крізь які все одно
— Ти взагалі думаєш, що робиш! — майже кричала вона. — Продавцем у магазин? Після інституту? Що скажуть родичі? Ми ж стільки грошей витратили на твоє навчання, щоб ти в землі порпалася? Там же холодно постійно, протяги, вода! Ти собі всі пальці застудиш!
Будильник настирливо дзеленчав на тумбочці, і мені довелося вистромити руку з-під теплої ковдри, щоб намацати кнопку вимкнення. Я повернулася на бік, намагаючись зловити останні хвилини ранкової дрімоти. З
— Мамо, якщо ми найближчим часом не вирішимо питання з окремим житлом, моя сім’я просто розпадеться, — тихо сказав Ігор. — Дружина постійно незадоволена, тесть висуває претензії. Є один варіант
У залі очікування аеропорту було душно, незважаючи на пізню осінь. Моложавий чоловік у спортивній куртці підійшов до молодої пари, яка сиділа на металевих кріслах біля вікна. — Перепрошую,
— Юлю, ти занадто довірлива. Твоя сестра крутиться біля Романа щоразу, як тебе немає поруч. Вона ж проходу йому не дає, коли зустрічає на вулиці.
Я завжди любила осінь. Коли дні стають коротшими, а вечорами доводиться діставати з шафи щільні трикотажні светри, у мене всередині з’являлося якесь дивне відчуття затишку. Саме в один

You cannot copy content of this page