nat

Вона впевнено вела машину, прямуючи до рідного села, до батьківської хати. Ще влітку вирішила провести тут відпустку, тож зібрала теплі, затишні, улюблені речі: два пледи, піжаму, вовняні шкарпетки,

– Любо, ти що зовсім? У тебе вже онуки до школи ходять, яке весілля? — такі слова я почула від сестри, коли сказала їй, що виходжу заміж. А

Заміж я надумала виходити в тридцять п’ять років. До того у мене були стосунки, але отак, щоб все красиво і гарно, щоб свідки і весільний рушничок, щоб пронести

Очі сірі, величезні, погляд, наче в зляканого вовченяти, коса товщиною в руку, платтячко ситцеве, а зверху дута куртка. Такою я й запам’ятала Оленку. Дівчинкою, що ніби застигла на

– Люба, я пішов, зачини двері! Люба лежала у своєму просторому ліжку й зовсім не хотіла вставати. Був вересень. Цьогорічна осінь видалася холодною, і температура за вікном часто

Іринко, не йди від Василька. Ти ж бачиш, що він без тебе пропаде, – переконувала свекруха. Вона дуже добре знала, що казала, адже вона стільки зусиль доклала аби

Одного разу на міському ринку Олена зустрілася з Тарасом: вона купувала яблука… Струнка, широкоплеча, із ніжним рум’янцем на щоках, у блакитній шовковій сукні. Ласкаво дозволила йому нести свої

«А Тарас, виявляється, щасливо одружений…» — зітхала Соломія, сидячи на лавці в сквері й стискаючи в кишені направлення. Сусідки по кімнаті в гуртожитку заздрили їй, коли бачили в

Сварки в родині Ковалів траплялися дедалі частіше. Здавалося, їх неможливо уникнути, і то з будь-якого приводу. То прийшов надто пізно, то занадто рано, але до крамниці по продукти

– Та ти без мене пропадеш! Нічого не зможеш! – гримів чоловік, складаючи свої сорочки до великої сумки. Але вона не пропала. Вистояла. Можливо, якби дала собі час