В один з тихих травневих вечорів дві подружки—школярки прогулювалися парком. Вони сміялися, слухали музику, розмовляли, в загальному, поводилися як звичайні підлітки.
— Слухай, а ходімо в кіно? — кивнула Варя на красиву будівлю, обвішану афішами. — Там зараз такий класний фільм йде, в 3D!
— Сьогодні точно не вийде, — з посмішкою відмовилася Аліса. Вона в принципі не любила багатолюдні місця, на відміну від своєї подруги. — Та й я його вже подивилася, в інтернеті. Це, звичайно, не порівняти з великим екраном кінотеатру, але мені вистачило. Та й брата з тренування забрати потрібно.
— Ну як завжди, — закотила очі дівчинка. — Молодший братик на першому місці.
— Що поробиш, братика я люблю, — розсміялася подруга і глянула на годинник. — Все, мені вже пора, побачимося завтра в школі.
Так, Аліса просто обожнює молодшого брата, але так було не завжди. Їх мама з острахом згадує перший тиждень після виписки з малюком.
Річ у тім, що п’ятирічна Аліса не відходила від матері ні на крок, навіть дитячий садок не відвідувала. А тут, звідки не візьмись, з’явився конкурент! Причому забирає левову частку уваги коханої матусі. Концерти були такі, що сусіди грозилися звернутися у компетентні структури, мовляв, чому дитина постійно репетує? Що робите не так? І як пояснити людям, що донька просто ревнує?
Аліса ображалася, відмовлялася їсти і спати. В милу і слухняну дитину немов біс вселився! На допомогу в терміновому порядку була викликана бабуся. На щастя, вона вже кілька років, як на пенсії і може собі дозволити тимчасово переїхати в інше місто.
В підсумку, дівчинка демонстративно обходила батьків стороною і відмовлялася відповідати на будь-які їхні запитання. Ситуація ставала напруженішою. Того вечора Аліса раптом принишкла, навіть почала посміхатися мамі. А та зітхнула з полегшенням і навіть не поцікавилася причиною такої різкої зміни поведінки дочки.
Павлик спав, мама теж задрімала, бабуся готувала вечерю. А Аліса, стягнувши з дивана величезну подушку, тихенько підійшла до ліжечка. Поруч стояв стільчик, на який можна було дуже легко вилізти.
— Алісо! — округливши очі вигукнула мама, побачивши, як дівчинка нависла над братиком. — Що ти робиш?
Підскочивши до ліжечка, жінка схопила доню, витягла у неї з рук подушку і полегшено опустилася на той самий стільчик. Павлусь невдоволено пхинькав, на галас прибігла бабуся.
— Що трапилося? — Клавдія Петрівна розгублено витирала руки об фартух. Вона не розуміла, куди кидатися в першу чергу. Аліса сидить на підлозі і хлипає, Павлик голосить у ліжечку, а донька, взагалі, сама перебуває в дивному стані.
— Навіщо ти це зробила? — тремтячим голосом запитала у доньки жінка.
— Ти мене більше не любиш, — хнюпала Аліса, розмазуючи сльози по обличчю. — Тобі тільки він потрібен! А мені не потрібен! Я хочу, щоб було, як раніше, ти, тато і я!
Закінчилася це історія тим, що найближчі два роки Аліса прожила у бабусі з дідусем. Дорослі проконсультувалися з фахівцями і вирішили, що так буде краще. Однак, коли дівчинка повернулася додому, вона проводила весь свій вільний час з братом і зовсім не пам’ятала того вчинку. Можливо допомогли фахівці, а може донька просто виросла.
Фото ілюстративне.
