Цій історії двадцять з чимось років, я вже й не пам’ятаю скільки, але саму подію пам’ятаю добре – прийшла до мене Ганна за чимось, вона вічно приходила з самого ранку позичити чи то солі, чи то олії, цибулі, моркви…
То було в неділю і я добре пам’ятала, що звечора поставила сережки в коридорі в шафку, бо прийшла з гостей, а на ранок думаю вдягну до церкви і вже не ховала в шкатулку.
Сусідка Ганна якраз чекала, коли я принесу їй прохане була сама і ніхто не бачив чи вона те брала, але ж більше нікого чужого в хаті не було.
Вона пішла, а я зварила вареники і давай збиратися до церкви. До сережок – нема.
Я доньку питаю чи брала, бо вона любила вже мої речі брати, але та відпирається. Я до чоловіка, я до сина, я до мами, до тата… Ніхто нічого не знає, сережок не брав і навіть не бачив.
Єдиний, хто був в хаті – Ганна.
Звичайно, що за нею ніхто такого не чув, але ж те, що вона вічно грошей не має та все випрошує-то факт.
Хто ж як не вона?
Я одразу про це не розказувала, бо ж не буду я намарне на людину наговорювати. Так між іншим в церкві сказала кумі, що пропали у мене сережки і якраз Ганна приходила позичати. Хіба я винна, що кума це рознесла по селу?
Я ж не казала, що саме Ганна взяла, просто сказала, що була і пропали.
– Та я ще пошукаю, може десь впали, але сама знаєш, – отак я сказала кумі.
Скоро не лише я, але й інші жінки говорили, що після того, як Ганна приходила позичати щось. То пропадали речі. То що – це я теж набрехала?
Ганна спочатку нічого не розуміла, але скоро до неї дійшло, що до чого і вона перестала ходити та випрошувати, але було вже пізно.
Відповідно, вже її доньку ніхто заміж не брав, бо ж то така родина, самі розумієте.
І тоді стався той випадок…
Знайшла Ганнина донька Людмила пару на іншому селі і як йшли свати та питали дорогу, де живе Ганна, то їй хтось сказав:
– То ви до Кузьмівни, до злодійки йдете свататися?
Свати розпитали та й розвернулися і пішли геть. Вже було по весіллю і дуже Ганна сварилася з тою сусідкою, бо вже багато чого купили на весілля, а тепер все пішло на вітер.
То я теж ту людину намовила? Ні, диму без вогню не буває.
Людмила правда потім з села поїхала, а мати лишилася та й собі жила, що хтось її виганяв? Донька приїздила до матері, але ніколи не везла в село ні чоловіка, ні онуків.
Ми ніколи не бачили, щоб хтось крім Людмили приїжджав, але те, що вона одружена і має діти, то сама Ганна розповідала та фотокартки показувала і онуків, і весілля.
Сама їздила до доньки.
– Та нема у них місця для мене, квартирка маленька, – відповідала, коли хто питав, чого не живе з ними.
І ось цього року ми робили ремонт такий кардинальний – робили теплу підлогу і позривали підлоги в усіх хатах.
В коридорі під дошками я й знайшла ті сережки…
Я вам кажу, що як новенькі, хоч стільки років пройшло. Я так тішилася, так тішилася, що розказала кумі:
– Ти собі уявляєш? Що то золото – ні почорніло, ні покришилося, трохи потерла і як нові…
А кума так подивилася на мене якось дивно і я не розумію, чого вона зі мною не говорить? Це ж не я розносила по селу, що Ганна забрала сережки, а вона.
То чого на мене злитися?
Фото Ярослава Романюка.
