fbpx
Історії з життя
Так от, нема обручки і я згадую, що залишила її в селі, коли картоплю копала, бо дуже вже мені мозоль нагризла. Я починаю думати, як пояснити чоловікові з Америки, що таке сапою викопувати корч бульби. Як пояснити, що то за інструмент «сапка»? Вже з самим процесом легше, бо можна сказати, що я, як Джанго

«Знову регоче. Господи, що ж ти так тішишся: розлучена, з дитиною, розпливлася. Я би на твоєму місці не приходила на зустріч».

Іванна посміхалася з усіма, але практично не чула історії. Вона була переконана, що в нормальної людини такого не буває, а якщо й буває, то реакція має бути абсолютно іншою. От вона позавчора застряла в ліфті. І що? Вона зробила те, що має робити кожна адекватна людина: подзвонила в диспетчерську, висварилася, що довго чекала. Потім подзвонила директору комунального закладу, потім подзвонила в управлінську компанію. Вона вияснила, що ліфт не має працювати, бо його мають і планують ремонтувати і вона впевнена, що після її звернень, вони зарухаються трохи швидше. Так, трохи, бо вона ж реалістка, а не отаке оптимістичне чудо, як Таня. Вона би лишень придумала чергову смішну історію і, навіть, не поцікавилася б чого так відбулося, і як цьому зарадити. І тільки завдяки таким відповідальним людям, як Іванка, ці хіхікаючи оптимісти ще не падають в шахти ліфта. І найобурливіше, що весь цей потрачений час, нікому не цікавий. Не цікаво слухати нудоту, як вона дзвонила пів дня по конторах, потім ходила по комунальних закладах. Це нудно. А от слухати, як Таня повідає чергову нісенітницю, в яку могла втрапити тільки вона – завжди будь ласка…

– Ви уявляєте?- тим часом не переривалася Таня, – а я ж ні бе, ні ме англійською! Слава богу, що мала вчить, то я деякі слова розумію. Кажу: Ам сорі, нот енгліш. Але ви ж знаєте, що жести і вираз обличчя теж щось говорять. Він щось белькоче і показує на руку. Я так розумію, що «найс», то мені. Дівчата, ви знаєте, коли я чула, що я гарна? Певно, в перші роки шлюбу. Дивлюся на людину і думаю чи то ти в такому розпачі, чи добре випив, що всі вже «найс». Але чоловік не відстає і знову чую знайоме слово «бойфренд», і погляд на руку. І я туди.., а там обручки нема! Так, не охайте мені тут, бо історію про розлучення і прийом привітань ми відкладемо на трішечки пізніше! Я обручку ношу, і не тому, що сумую за шлюбом. А тому, що жінки стають поруч мене якісь надто нервові і якось їм перекошує фейс, як от тобі, Іваночко, зараз.

Іванна намагається сміятися разом з дівчатами, але про себе думала, що перекошує їй від жалю до неї, а не конкуренції. Як ти заспіваєш, як прийдеться дитину ростити самій? Вже не будеш така весела, а, може, й подорослішаєш трохи.

– Так от, нема обручки і я згадую, що залишила її в селі, коли картоплю копала, бо дуже вже мені мозоль нагризла. Я починаю думати, як пояснити чоловікові з Америки, що таке сапою викопувати корч бульби. Як пояснити, що то за інструмент «сапка»? Вже з самим процесом легше, бо можна сказати, що я, як Джанго, до того як його визволили з рабства…

Іванна сміється разом з усіма. Але вона й в страшному сні не може собі уявити, що буде розказувати отак іншим, яка вона недалека і обмежена. Мало того, що зганьбилася перед іноземцем, та ще й настільки обмежена, що цього не розуміє, подає це як веселу пригоду. Іванна в якомусь пості в соцмережі залишила коментар і, коли зав’язалася суперечка, то вона кожне своє слово підтвердила посиланням. Правда, опонент вкінці ляпнув таку несусвітню нісенітницю, що Іванна зрозуміла – тут потрібні спеціалісти з гамівними сорочками.

– … Іду з ним завтра на побачення, – резюмує Таня, – Тому давайте зберемося на наступний рік і я вам розкажу продовження.

«Так її життя нічого й не научить» – думала Іванна. Її аж перло від того, що поведінка Тані заслуговує негайної реакції і вона, як справжня подруга, не може дозволити цій, загалом непоганій, дівчині остаточно зганьбитися:

– Ти ніколи не знаєш, коли зупинитися? – спитала вона.

– Ти про що? – весело спитала Таня.

– І про лишню вагу теж, – вколола Іванна.

– Жінко, то я вже схудла, – зареготала Таня.

Як об стіну горохом, от бувають же такі люди… Всю дорогу додому вона лютувала, що не сказало все Тані прямо, щоб хоч трохи вправити їй клепки. Зайшовши в квартиру, акуратно зняла одяг, макіяж, перевірила чи все в порядку. Кіт знову зробив справу під диваном. Вона довго вичитувала дочку, як відповідально ставитися до домашнього улюбленця, якого так сильно хотіла.

Автор: Ксеня Ропота.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page