Так уже склалось. що наша родина на Різдво збирається не у батьків чоловіка, а в нашому домі. Спочатку, то випадково вийшло – свекор занедужав, а свекруха з ним у стаціонарі була, я тоді усіх до себе запросила. У чоловіка мого троє братів і на Різдво наш дім на вулик перетворювався. От тільки стіл накривали ми зі своєї кишені, а всі на гостину лиш з хлібом і солодощами приходили. Цьогоріч я не мала змоги нагодувати тридцять людей зі своєї кишені, тому попросила усіх прийти з готовими стравами.
Ще перед Різдвом брат чоловіка як завжди зателефонував і уточнив, на котру годину ми будемо збиратись цьогоріч. Але у нашій родині цьогоріч дуже великі фінансові труднощі, тому я не знаю, чи узагалі будемо збиратись. Я сказала, що потрібно розподілити страви між усіма нами, хто що приготує і принесе, тільки так ми і зможемо Різдво відзначити.
Я готова надати посуд, приготувати дві гарячі страви, спекти торт і дістану соління, огірки, баклажани, помідори, лечо та ще консервований компот. Тобто все, що маємо в льоху.
Нагадала, що на стіл я щорічно ставила три салати, нарізки рибну, м’ясну, сирну, бутерброди фрукти та напої. Запропонувала розділити ці страви між усіма, аби кожен приніс те, що йому випаде, ну що хто питиме.
Коли я усе перерахувала, то жвавість у голосі родича зникла. Він одразу заявив, що вони не мають часу на приготування, вони працюють, а це потрібно спочатку все купити, а потім приготувати. І тим більше вони не бачать сенсу в тому, щоб везти їжу до нас, раз вона буде вдома, то вони й у себе відсвяткують.
Приблизно такою ж була відповідь і від інших двох братів чоловіка. Я не витримала і запитала а як же батьки, адже Різдво то є сімейна традиція? І вгадайте, що вони мені відповіли… Ми їх привітаємо телефоном і все.
Тож розподіляти працю та матеріальну частину вони не захотіли. Тільки на все готове із задоволенням.
На Різдво я таки накрила скромний стіл, була моя родина і свекруха зі свекром. Коли ми святкували подзвонив старший брат чоловіка відеозвязком, аби батьків привітати. Коли ж він побачив, що ми за столом усі сидимо, то дуже обурився:
— Ото так ти гірко, невістко, плакала, що грошей не маєш, аби нас не кликати. Дивись, нічого так стіл накрила. – і навіть батьків не привітавши – вимкнувся.
Пізніше були обурені дзвінки ще від двох братів, кожен був незадоволений тим, що їхню родину не покликали на свято.
Тепер зі мною не розмовляють чоловікові брати, та ще й свекруха. Вона сказала, що я вчинила не по-людськи і саме я винна в тому, що родина не змогла разом відсвяткувати свято, як годиться.
От скажіть мені будь-ласка – у чім тут моя вина? Хіба це справедливо?
Чи все ж потрібно було усіх кликати, хай і за порожній стіл?
29,01,2023
Головна картинка ілюстративна.
