Ми з чоловіком жили добре, але от свекруха мене одразу незлюбила. Спочатку це виражалося просто у їдких зауваженнях та косих поглядах, а потім вона почала втручатись у наше життя.
Коли я сиділа у декретній відпустці, то грошей нашій сім’ї не вистачало, чоловікові було тяжко, зате всі домашні справи я виконувала самостійно. Потім я вийшла на роботу, і з фінансами полегшало. Ось тільки й домашні справи теж довелося ділити порівну. Я сама просто фізично все не встигала зробити.
Чоловік спочатку допомагав, потім почав скаржитися, що то не чоловіча справа. А свекруха його дуже підтримала.
— Раніше, невістко, жінки по десять дітей мали, господарство вели, на роботу ходили, чоловікові встигали час приділити. А в тебе двоє дітлахів і ти впоратися з ними не можеш? — постійно говорила Ганна Вікторівна.
Це був її найкращий аргумент. При цьому сама свекруха зовсім не належала до тих жінок, яких щоразу ставила мені за приклад. Вона мала одну дитину, і вона з ним сиділа в декретній відпустці до самої школи. Я намагалася не вступати у безглузді з’ясовування стосунків. А свекруха, користуючись моїм мовчанням, дедалі частіше підливала масло у вогонь.
Чоловік став практикувати такі вибрики. Якщо ми в чомусь не дійшли згоди, то він міг розвернутися, зібрати речі та піти на кілька днів до своєї мами. При цьому він, навіть, не вважала за потрібне щось мені пояснювати чи вибачатися за свою поведінку.
Мене це дуже засмучувало, я завжди вважала, що дорослі люди повинні вирішувати всі негаразди разом, а не ховатись від них. А за фактом виходило, що чоловік ховав голову в пісок, а всі негаразди залишалися на мені. Але я все сподівалася, що й інші сім’ї стикаються з подібними ситуаціями, значить, ми теж зможемо це пережити.
Так відбувалося майже щотижня. А востаннє він сказав, що хоче пожити окремо. Бачите, мама порадила йому, що нам краще побути на відстані, все обдумати.
— Ось як! Хочеш від негараздів сховатись у мами під крильцем? — запитала я.
Але чоловік ніяк не відреагував на мої слова. Він зібрав речі і грюкнув дверима. Я розплакалася. Пішов час, чоловік не повертався, мабуть, йому було зручно жити з мамою.
Я почала звикати, пішла з головою в турботи про дітей та роботу. А за кілька місяців зустріла сусідку своєї свекрухи.
— Доброго дня, тьотя Маша, — привіталася я.
— Доброго дня, Оленько. А що скоро дітки до бабусі переїдуть?
Я не зрозуміла питання, яке мені адресувала сусідка. А вона у свою чергу дивилася зі здивуванням на мене. З’ясувалося, що свекруха розповідає всім, що я не лише не надто хороша дружина, а й ніяка мама. Ось тому вона забрала сина, а тепер планує і онуків забрати, нібито вона зможе про них дбати краще, ніж я.
Такого я вже точно не могла винести. Я прийшла додому, набрала номер чоловіка і розповіла йому все, що думаю про нього та про його матір. А потім подала на розлучення, при цьому вказала, що діти житимуть зі мною. Мало що спаде на думку цій родині. Від них можна очікувати чого завгодно.
Зараз я живу з дітьми, звичайно, це не просто і матеріально і душевно, але справляюся. Чоловік після нашої розмови так і не приїхав. Добре на нього мама вплинула. А може, він і раніше таким був, просто я любила його і не хотіла цього помічати.
І знаєте, мені стало якось спокійніше. Тепер я знаю, що можу розраховувати лише на свої сили і не залежу від чужої думки. А діти підростуть і зроблять висновки. Усі люди мають право так будувати своє життя, як вважають за потрібне. Головне, щоб потім не довелося лікті кусати, що замість сім’ї він обирає маму
Але це вже його справа. Мене це не стосується.
Головна картинка – pexels.
