Не знаю, як у інших заміжніх жінок чоловіки все роблять по будинку і приносять зарплату додому. Та й таку зарплату, що вони ходять в шубах і всі в золоті. Здається, що це все з роду фантастики. Мій же зовсім не такий, він як маленький хлопчик, який тільки любить чимось похвалитися перед своїми друзями.
Живемо ми в шлюбі з ним вже двадцять років. І за весь цей час ми жодного разу не були на морі, не ходили по ресторанах і кафе. Всі наші доходи йшли чисто на виховання сина, який нещодавно ось закінчив школу. Тепер ще й за його навчання платити. За себе то я взагалі мовчу. Вийшовши заміж, я просто «забула» про своє здоров’я і зовнішній вигляд. Нещодавно мені виповнилося 40 років, але багато хто говорить, що я виглядаю старше свого віку. Ну, правильно, як тут не будеш виглядати старою, якщо треба гарувати з ранку до ночі. Працюю на заводі, де постійно бігаю туди-сюди, на місці не сиджу. Приходжу додому і тут доводиться працювати по повній. То треба наготувати їсти на всю сім’ю, перепрати всі речі, прибрати в домі, а потім ще і вибігти на город. Адже сезон прополки в самому розпалі.
Найприкріше те, що чоловік з роботи приходить раніше за мене і лягає на диван спати. А коли я приходжу, він виходить хіба що на кухню поїсти і все. А потім знову йде і укладається на диван біля телевізора. Весь будинок лежить на моїх плечах. Зате потім на роботі або коли до нас приходять гості, чоловік прям розпинається і розповідає, який він хороший господар і що я без нього б тут не обійшлася. Вже не можу стриматись і мовчати роблячи вигляд що так і є!
Єдине, що мені в ньому подобається, так це те, що всю зарплату він віддає мені, а не ховає. Хоча ці копійки взагалі важко назвати зарплатою. Я і то заробляю більше, ніж він. Однак моя посада на заводі не вважається прибутковою. Зарплати чоловіка вистачає хіба що на оплату комунальних послуг і все. На їжу, одяг, нашого сина доводиться заробляти мені. А чоловік навіть не тягнеться до того, щоб якось поліпшити наше матеріальне становище. Він вважає, що ми живемо шикарно і нічого міняти в нашому житті не треба.
Ну звичайно, йому то добре живеться, я б теж так хотіла. Робота у нього не важка, сидить на автостоянці в будці, охороняє територію. Причому працює позмінно. Так що він часто буває вдома. Ми з ним уже розмовляли з приводу того, що може йому варто знайти додатковий підробіток або взагалі змінити роботу. А він відповідає, що зараз не ті часи, взагалі треба сидіти на одному місці і не рипатися, а то і ця робота втече. Тільки ось при друзях і батьків – він герой: годувальник і господар. Але насправді все інакше. Не знаю, що мені з усім цим робити? Я так втомилася вже. Просто немає сил.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
