Одразу після школи Тамара пішла працювати. Занедужала мама, грошей не вистачало, молодші сестрички ще ходили в садок. Влаштувалася лаборантом на завод.
Здебільшого їй довіряли обов’язки помічника, але дівчині все подобалося. За три роки вона ще більше закохалася в хімію і, коли ситуація в сім’ї покращилася, вступила до університету.
У гуртожитку потрапила до кімнати з трьома вчорашніми школярками. У юності три роки – велика різниця, а вже досвід старшої сестри.
Тамара одразу стала головною: самостійна, організована, вміла готувати і часто робила це на всю компанію, за звичкою прибирала в кімнаті. Якщо черговий лінувався, могла без проблем помити підлогу.
За два місяці дівчата прозвали її «мама Тома». Вона була головною не лише у побуті. Секрети, поради, покупки: з Тамарою обговорювали проблеми, ділилися труднощами. Вона, як і належить мамі чи старшій сестрі, вміла пошкодувати, підтримати та надихнути. А якщо треба – дати чарівного копняка.
В один із днів грудня вона злягла з температурою. Несподівано, як це зазвичай і буває. Справа була увечері, напередодні важкого заліку. Побачивши, що мамі Томі погано, дівчата покидали книжки та організували варту. Кожна хотіла подбати про добру сусідку. Олена побігла в аптеку, Таня зайнялася вечерею, Ліда роздобула у сусідів мед та малинове варення, регулярно провітрювала кімнату.
Дрімаючи, Тамара з вдячністю спостерігала за цією метушнею – було приємно, що дівчатка, які ще вчора були ладні зіскочити з чергування по кімнаті, швидко та із задоволенням перейшли в режим турботи.
— Та це не застуда, а свято якесь! — сказала Тома, коли дівчата принесли з кухні пюре з сосисками і вмовляли з’їсти хоч ложечку. Потім кімнату наповнив аромат малинового чаю.
Вранці Тамарі полегшало. Температура спала, слабкість залишилася. Однак вона могла вже читати книжку.
В обід у двері несподівано постукали. Тамара одягла халат і відчинила двері:
— Вітаю! Прибули гостинці для Семенченко Ліди ! За адресою?
Тамара одразу зрозуміла – це брат її сусідки, привіз вітання від батьків. Ліда багато про нього розповідала. Він на чотири роки старший, працює на заводі, заочно навчається на інженера.
— Ви, мабуть, Дмитро?
— Так, — здивовано відповів гість. — Ліда що тут казки вам про мене розповідає?
– Ну чому ж казки, – зніяковіла Тамара. — Вона дуже сумує за своєю домівкою, тому так часто згадує, як ви разом пустували, а потім старший брат брав всю провину на себе. Але вона на вас, схоже, не чекала.
Дмитро посміхнувся:
— Сюрприз! Та й інспекція житла має бути несподіваною, правда? Потрібно ж перевірити, як вона тут влаштувалася, з ким живе.
Запитав очима, куди поставити важкі сумки:
— Їздив до батьків, мама передала до свята вам на всіх. Тут мариновані огірочки, варення, сало, домашня ковбаса, гриби сушені – Ліда вміє варити із них суп. Ще трохи картоплі, буряка, цибулі з часником. І все зі свого городу.
— Дякую, у гуртожитку продукти завжди потрібні.
— Ну от і добре. А ви, бачу, занедужали.
Тільки тут Тамара згадала, що виглядає не дуже.
Дмитро зняв куртку, помив руки, поставив посередині кімнати табурет:
— Не можна залишати хвору нудьгувати. У мене відпустка, тож поспішати мені нікуди — можу розважити дівчину.
За розмовами непомітно пролетіли три години. Говорили про все: про життя в селі, звідки приїхав Діма, про роботу, про навчання. Про молодших сестричок Тамари, одна з яких вже пішла до школи, про Ліду. Встигли посміятися, посумувати, посперечатися.
Коли дівчатка повернулися із занять, Тамара з Дмитром пили чай, який він заварив якимось хитрим способом і балакали, мов старі знайомі.
Відтоді Дмитро став частим гостем у дівчат. Приходив він як до сестри, але всі швидко зрозуміли, що головна мета його візитів — Тамара.
Після захисту диплома Дмитро зробив дівчині пропозицію. Вони разом уже 25 років. І щороку 17 грудня відзначають «свято застуди» – день свого знайомства.
Svіtlana Sushkо.
Фото ілюстративне.
