fbpx
Історії з життя
– Татку, милий мій татку! Так я кликала тебе в дитинстві? А ти мене кликав принцесою. До десяти років, семи місяців і дев’яти днів. Я точно пам’ятаю день свого перетворення з Принцеси в Попелюшку. В той день ти пішов від нас, поставивши маму перед вибором – розмінювати нашу квартирку або відмовитися від грошей на моє забезпечення

Запрошення ми розвозили особисто, незважаючи на те, що пачка листівок з нашими щасливими фізіономіями на тлі двох мерехтливих благородством каблучок була досить значна. Так хотіла я.

Невже і до батька поїдеш? – мама здивувалася.

– Звісно, ми і адресу для цього пробили. А для тебе це буде додаткова причина виглядати на всі сто!

До речі, для салону краси я тобі окремо вчора гроші переказала. Цей платіж з позначкою. І щоб ні на чому не економила! Хоча ти у нас і так красуня, – я технічно втекла від можливих подальших розпитувань.

А мама у мене дійсно красуня. Час немов вирішив їй повернути борги і повернув молодість назад. Він їй заборгував в минулому, коли безжально розмалював її обличчя передчасними зморшками, колами під очима від вічного недосипу. Мамі раніше дуже не вистачало його – часу. На сон і на відпочинок, на себе, на догляд за своєю ніжною шкірою.

Я трохи допомогла часу з поверненням боргів. Коли у мене з’явилися на це кошти.

Останні роки мама кілька разів вже відпочивала в хороших санаторіях на модних курортах. Вела неспішне життя. Залишивши всі підробітки в минулому, вона, нарешті, змогла займатися живописом.

І розцвіла, помолодшала. А ще зустріла Юрія і, здається у них це серйозно. Думаю, що і друге весілля в нашій родині не за горами. Юрій мені подобається, він солідний чоловік, але з мами готовий порошинки здувати і поводиться як юний романтик. Вона ще не зовсім вірить своєму щастю, але я ж бачу!

***

Батько не відразу зрозумів, хто ми і з яким питанням завітали до нього. Не дивно. Адже ми бачилися востаннє 14 років назад. Мені дуже хотілося поїхати в Міжнародний табір. Була заслужена на олімпіаді путівка, але не було у нас грошей, щоб просто зібрати мене в поїздку. І я вирішила зустріти його біля роботи.

Зараз він заметушився, поставив чай, почав розпитувати про моє життя. А тоді просто пройшов повз під руку з миловидною колегою.

Чай, так чай. За чаєм я йому розповіла, що у нас все добре, що я недавно повернулася зі стажування в Лондоні і відразу очолила філію. Що маю два дипломи, один з яких вельми престижний. Багато вчилася, працювала. А тепер ось заміж виходжу, запрошення йому привезли з нареченим. Що скоро будемо і новосілля справляти в новому заміському будинку. Та й взагалі – все склалося. Все добре.

Запрошуємо і чекаємо на весілля його з дружиною. При ньому вписали ім’я дружини, що так і не вийшла до нас з кімнати на кухню, де ми пили чай.

Але на весілля вони завітали обоє. Мама сіпнулася їх випровадити, але Юрій був попереджений, і стояв на сторожі її душевного спокою. Відволік.

Вибач, мамо, я розумію, що тобі неприємно дивитися на свою колишню суперницю. Але мені дуже потрібно було, щоб вони прийшли. Це теж частина моєї весільної церемонії. Я її довго планувала.

У житті потрібно закривати всі гештальти, щоб не залишати розрізнених осколків. Закривати і йти далі вільною від комплексів. А цих комплексів у мене в дитинстві накопичилося віз і маленький візочок. Але тепер я позбудуся останнього.

Багато теплих привітань ми з уже чоловіком вислухали від наших гостей.

Святковий тост батька був пафосним і наповнений гордістю за свою успішну доньку. Він говорив, як пишається моєю цілеспрямованістю, моєю освітою, моїми успіхами. Не кожному батькові дано таке щастя. Він зворушив багатьох гостей, згадавши, що сподівається потримати незабаром на руках і таких же розумних, красивих онуків.

Як було не відповісти на цей тост?

– Татку, милий мій татку! Так я кликала тебе в дитинстві? А ти мене кликав принцесою. До десяти років, семи місяців і дев’яти днів. Я точно пам’ятаю день свого перетворення з Принцеси в Попелюшку. В той день ти пішов від нас, поставивши маму перед вибором – розмінювати нашу квартирку або відмовитися від грошей на моє забезпечення.

Так ти правий. Я багато чого досягла в свої двадцять шість. І все завдяки тобі. Якби ти не втомився від проблем, що одного разу навалилися на нашу сім’ю з приходом моєї болячки, і не пішов до молоденької і вільної, я б так і росла розпещеною принцесою.

Не вгризалася б навчання, сподіваючись на репетиторів, не навчилася б не боятися і не соромитися будь-якої роботи – навіть брудною. Якби залишалася принцесою, я б не прагнула перемагати в олімпіадах, брати участь у всіх конкурсах, щоб з’явився шанс на гарну освіту, навіть без твоїх грошей.

Так, у мене б було щасливе дитинство можливо, якби ти залишився з нами, не зрадив в скрутну хвилину.

Я б не допомагала мамі мити підлогу в під’їздах, не роздавала б листівки в переходах, щоб допомогти їй позбутися від боргів, в які вона влізла, щоб відправити мене в Міжнародний табір. Але я б була зараз іншою.

Пам’ятаєш, як я приходила до тебе на роботу, попросити допомоги? Ти тоді сказав – у мене інше життя, а ви вже з матір’ю якось самі? Ми самі впоралися, зате я полюбила мови, подивилася на інший рівень життя, і у мене з’явилася мета.

А ще мама. Подивися, яка вона зараз красива і щаслива! А якби ти залишися з нею? Мені зараз не хочеться навіть уявляти тебе на місці її Юрія.

Ти, звісно можеш і далі пишатися мною. Але знай, що тобі ніколи не доведеться тримати моїх дітей на руках. Ні хто не довірить тобі онуків. За твоє здоров’я, тату!

Я пригубила терпкого напою з келиха, і щоб оживити пануючу тишу, сама вигукнула – Гірко!

У загальному пожвавленні ніхто і не помітив, що за столами з’явилося два вільних місця.

Автор: Тетяна Бpо.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page