Уряд виступає з ініціативою обмеження терміну дії паспортів-книжечок.
Українців хочуть зобов’язати до отримання нових біометричних документів у вигляді пластикової ID-карти. Такі норми містить проект Закону “Про паспорт громадянина України у формі книжечки” №10311, текст якого 20 травня з’явився на сайті ВРУ.
Документ вніс прем’єр-міністр Володимир Гройсман.
Законопроект обмежує термін дії паперових паспортів для молодих людей, які досягли 25-річного віку. Якщо за закон проголосують в Раді, то 25-річні не будуть вклеювати нове фото в паперовий паспорт. І, незалежно від їх бажання, обміняють документ на пластик. Подібна норма передбачена і для громадян, які мають вклеювати фото в 45 років. З тим лише виключенням, що люди, які не змінили знімок в паспорті в 25 років, не зможуть “продовжити” термін життя старого документа до 45 років – їм замінять його відразу ж.
А ось громадянам старше 45-років ніяких додаткових дій здійснювати не доведеться – за їх паспортами-книжечками уряд пропонує закріпити довічний статус. Зрозуміло, за умови, що на момент вступу закону в силу їм виповнилося 45 років, і вони своєчасно вклеїли фото в документ.
Кабмін свої ініціативи пояснює необхідністю приведення законодавства у відповідність з діючими нормами, а також наполягає, що повний перехід на біометричні документи сприятиме підвищенню рівня безпеки в країні. Оскільки підробити пластикові паспорта з чіпом куди складніше, ніж звичайні.
Популярні статті
- Ну а що я мала робити? Стоять вони навпроти мене і аж світяться обоє щастям. Прямо при ньому казати: ” Доню схаменись, куди ти свою голову сунеш?”. Мені виховання такого зробити не дозволяє та й він ніби хлопець непоганий
- Є такі люди, які в місті просто не можуть жити, все на них тисне, нема чим дихати, нема на чому оку спинитися. Я саме така людина і хочу вам розказати, як я колись давно їхала в місто за «женихом» та мало не втратила сім’ю і себе
- — Краще б ти не дарувала мені ніякої квартири, – сказала донька захлипавшись. – Більше негараздів після твого подарунку ніж радості в моєму житті.
- Принесла я чоловіку отой судок і як було, на постіль перед ним поклала: “Або кажи щось свої мамі, або відвозь назад у село. Я вже більше не можу такого терпіти, ну скільки ж можна?”
- Заїхали мої племінники і наче перші тижні лиш до всього приглядалися і характеру не показували, а потім потроху-потроху вже я почала розуміти, що я в своєму домі не ґаздиня. Не там стала, не там сіла, не те з’їла. А я ж за собою бачу, що я все гірше до ліжка гнуся