Цього року дочка йде в перший клас. Важлива подія, тому школу ми обирали ретельно. Хотілося ближче до дому, щоб вона сама могла ходити на заняття і з них. Дуже зраділи, коли дізналися, що з’явилися місця в школі, яка знаходиться в сусідньому дворі, йти хвилини три від будинку. Уже навіть ходили розмовляти з директором, коли ж своє слово сказала свекруха.
Вона заголосила, що дитина буде цілими днями одна, що внучка ще маленька, щоб ходити самостійно в школу і назад. Дуже наполягала, щоб ми відправили дитину в школу, яка знаходиться у неї на подвір’ї. Обіцяла, що ми будемо тільки привозити дочку в школу, а вона вже після занять забере, обідом нагодує, позаймається, а ввечері або сама її привезе, або ми будемо заїжджати.
Такий варіант мав свої плюси і мінуси. З мінусів – їхати на інший кінець міста, а значить раніше вставати, та й назад теж забирати не близький світ. Але і плюсів вистачало – можна буде не переживати, дочка буде під наглядом бабусі, нагодована. Вона у нас, звичайно, дівчинка цілком самостійна, але дитина є дитина, тут вже нічого не поробиш.
Після довгих роздумів було прийнято рішення віддати дочку в школу поруч зі свекрухою. Принаймні, початкову школу вона б відучилася там, а далі подивилися б. Може і перевели б ближче до дому. Але за тиждень до початку занять свекруха нас ошелешила новиною, що кожен день забирати внучку не зможе.
Раптово з’ясувалося, що вона себе не надто добре почуває. Що цікаво, чоловік занепокоївся, захотів її відправити в платну клініку на обстеження, тому що це не жарти, все-таки вік, але свекруха відмовилася. Ніколи не відмовлялася, а тут махнула рукою і заявила:
— Навіщо гроші витрачати, що вони там мені нового скажуть.
Треба знати мою свекруху, вона до свого здоров’я ставиться дуже трепетно. Тричі на рік проходить повне обстеження їздить до санаторіїв і щодня вимірює і перевіряє собі все що тільки можливо, а тут раптом рукою махнула.
Хоча ми взагалі на її допомогу не розраховували і не просили ні про що. Сама нас переконувала весь рік, щоб ми школу біля неї обрали. А тепер в кущі. Нам же зараз хоч сядь та й плач. Дочку треба буде і привозити, і забирати, тому що школа реально далеко від будинку, одну її відпускати ніхто не стане. Хоча б перший час їй обов’язково потрібен супроводжуючий.
Віддали ми доньку у платну школу поряд з домом. Лиш там за тиждень до навчання нам місце знайшли. П’ять тисяч у місяць, тішимо себе тим, що хоч освіта там буде на рівні. Хоча за перший місяць поки ми того і не відчули.
Зате припинення фінансової допомоги від свого сина відчула свекруха. Голосить. Бачте, про неї забули. Коли ж син сказав, що гроші тепер ідуть на школу у відповідь почули несподіване:
— А нащо ж ви її туди віддавали. Чому не влаштували в школу поряд зі мною. Я ж казала, що тут найкраще, та й я поруч, забирала б.
От поясніть мені оце, бо здорова логіка тут відсутня.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.