Моя перукарка Яна, з якою ми недавно зустрілися вперше з початку війни, покинула саджати картоплю та приїхала допомогти мені з волоссям.
«Цього року я мамі сказала- садимо все й скрізь!
Ти й не знаєш, скільки голодних треба буде годувати!»
Яна спокійна, й її голос такий мелодійний, що я часом скошую з-під фена на неї очі- яке в неї при цьому лице? Воно – як гладенька поверхня мирного ставочка, що в ньому відбивається сонечко… Таким голосом, як у неї, годиться розказувати щось про квіти, про пташок. Зазвичай вона мені про них і розказувала. Ще – про те, скільки грибів набрала в ліску, геопозицію якого скромно опускала, бо там гриби ще є, звісно…
«Ми, знаєте, рішили нашій бабусі втаїти про війну. Добре, що вона погано чує, то радіо скрутили на тихіше, а телевізор вимкнули й сказали, що зламався.
Ми забрали до себе її через недугу, то нашо воно їй – знати, що ще й війна? Бабуся малою пережила німців, то зараз їй би було боляче сто раз!
Але, знаєте, недавно вона почала плакать і тужить, дивлячись на мою маму.
«Ой, як же я тобі, доню, завдала гоpя своєю хвоpобою, що ти так змарніла та з лиця спала, худа стала й постаріла за кілька тижнів на всі десять років…»
Мама моя справді втратила за ці два місяці 15 кілограм і дуже здала з виду… Вона в нас полохлива.
Ну, ми ж справді весь час дивимося в небо й ждем, що на нас впаде літак…
Прийшлося бабусі признатися, що йде війна – бо вона так тужила й просила пробачення, що вже негодні були на це дивитися…
Вона тут же наказала включити «поломаний» телевізор… й
Ви знаєте, таке з нею було… Бабуся відмовилася їсти… Просто кілька днів підряд лише відверталася від тарілки…
Є такий вислів – «Війна прийде – попросиш хліба»
Ви не знаєте, який телепень це придумав?…
Автор: Ольга Герасим’юк.
Фото: ілюстративне.
05/25/2022
