— Ти б бачила в яких хоромах наша Дашка живе, мамо! Та вона багачка! Кажи хай вона нам грошей більше дає, бо те що досі слала – крихти з барського столу.
Молодшу Оленьку батьки любили набагато більше, ніж Дашу. Оленька або Ляля була довгоочікуваною, запланованою, а Даша – ну так вийшло, діло молоде.
Даша з’явилася, коли батьки були ще студентами, жили в гуртожитку, ще не нагулятися, ще не насолодилися свободою. Маленьку швидко відвезли в село до бабусі і лише зрідка навідувалися не стільки до дитині, скільки відпочити і прихопити з собою в соління-варення і іншу їжу.
Забрали Дашу в місто, коли їй було пора йти в школу. Звісно, малій ой як не солодко було до міста звикнути.
А тут ще школа, в якою ніяк не складалися відносини. Однокласники її не одразу сприйняли.
Скільки Даша просила у батьків, аби вони її знову до бабусі відправили, не опишеш. Як тільки в школі навчили писати, Даша відправила лист бабусі з одним тільки рядком: «Бабуся, забери мене звідси!» І бабуся приїхала. Обняла, поцілувала внучку, всю оглянула з голови до ніг, приголубила. Розпитала про всі справи, навіть про хлопчика з сусіднього двору, який один тут був її справжнім другом.
А коли Дашка, щаслива, заснула, бабуся довго сиділа на кухні і про щось розмовляла з батьками.
На ранок, ще, коли Дашка спала, бабуся поїхала. Про що була вечірня розмова, невідомо, але батьки перестали так активно виховувати дівчинку з приводу і без, і навіть купили новий одяг. Тепла особливого від них Даша так і не відчула, але жити їй стало спокійніше і навіть вчитися легше. Вона взагалі була дівчинка розумна і швидко зуміла довести це всім в школі, отримуючи одні п’ятірки.
Коли Даша вже вчилася в четвертому класі, з’явилась на світ довгоочікувана Оленька – Ляля, як ласкаво звали її всі навколо. І весь світ закрутився навколо неї, а для Даші відчинились двері у нове життя. Тепер їй всі навколо твердили, що вона доросла, а Лялечка – крихта, про яку треба дбати. Лялечці потрібні були красиві іграшки і новий одяг, а Даша – велика і повинна розуміти, потерпіти і так далі.
Коли хтось приходив, Лялечку наряджали і показували гостям. Вона щебетала якийсь віршик, а гості мліли від захоплення і дарували їй подарунки. А Даша допомагала мамі на кухні, ну, тому що вона – доросла. Ні, не те, щоб Дашка була вічною попелюшкою, але та любов, яку батьки щосекунди дарували Лялечці, для Даші була не доступною.
Життя текло своєю чергою. Дашка була відмінницею, а балувана Лялечка перебивалася з трійок на четвірки. Дашка потайки підробляла після уроків, а Лялечка любила погуляти і повеселитися.
Після закінчення школи, незважаючи на протести батьків, Дашка поїхала в інше місто і вступила до інституту. Вчитися було важко, так як батьки не допомагали, і жити треба було на стипендію і ті крихти, які надсилала бабуся, поки була жива. Ну, і ще на підробітки, а роботи Дашка ніколи не цуралася.
Лялечку після школи батьки відправили до інституту відразу в місті, вона рік провчилася, кинула, потім знову вчилася десь. Працювати не хотілося, і гарненька Лялечка швидко вийшла заміж, і так само швидко з дитям на руках, розлучилася і повернулася з дитиною до батьків.
Даша теж вийшла заміж. Жили з чоловіком добре і благополучно, дружно і забезпечено, тому що обидва вміли і працювати, і домагатися задуманого. І синочок у них підростав розумний і спокійний.
Але тут один раз написала Даші мама. Розповіла, що справи у них зовсім сумні: батьки на пенсії, Ляля на роботі отримує до сміху мало, їй навіть на косметику не завше вистачає, а синочок її росте і потреби ростуть. Тому порадившись з чоловіком Даша почала висилати речі і гроші, доки Ляля не стане на ноги.
А одного разу Ляля до сестри в гості напросилась, побачивши її дім позаздрила. Намовила батьків аби ті просили більше і більше грошей, розповіла яка Даша багата.
Даша розуміє, що ніколи не стане улюбленою донечкою скільки б грошей не дала матері. Але не допомагати теж не може. Так і утримує Даша дорослу сестру її сина і батьків, але чи на довго її вистачить?
Людмила Зоріна
текст редаговано – ntermarium.news
Головне фото – fonwal