Сестра мого чоловіка дуже любить говорити і не виконувати. Ось наприклад:
— Треба б дітей на новий мультик зводити.
Це означає, що мій чоловік повинен взяти племінників і негайно йти з ними в кінотеатр. А ще:
— Яка сьогодні гарна погода, а ви що вдома сидите?
Це прохання погуляти з її дітьми в парку на атракціонах. Та ще й за наш рахунок.
Я абсолютно не розумію натяків. Якщо щось треба – скажіть прямо. Без цих, завуальованих підводних каменів. А ось мій чоловік бажання сестри підхоплює на льоту. Племінників він дуже любить. Та й балує, на мій погляд, надміру.
Марина дуже любить своїх дітей і бажає урізноманітнити їхнє дозвілля. Це безсумнівно добре, що батьки переймаються дітьми. Але на мою думку, дітей повинні розважати їхні батьки. Не бабусі й дідусі, і не дядьки з тітками. А лише батьки. Я розумію – іноді і можна побалувати дітей найближчим родичам. Але ставити це в обов’язок – ні.
У старшого племінника мав бути день Ангела. Але не так давно ми гарно витратилися на день народження Діми. А Марина у своєму репертуарі, вже на щось натякає.
Марина вважала, що подарованого дорогого велосипеда – занадто мало для її сина. І непогано було б придбати хлопчикові тур вихідного дня, в якусь європейську країну. Ну, і мамі заодно. Хіба ж можна одного 10-річного хлопчик самого пустити. Прозвучало з вуст Марини це так:
– Дімка мріє хоч одним оком на Європу поглянути.
Зрозуміло ж, що повна версія була промовлена на самому дні Ангелі. У той момент, коли Марина приймала торт замість путівки. Я на це свято потрапити не змогла, була на роботі. Так що чоловік пішов один. Він подарував Дімі набір м’яких літер у вигляді його імені. Ми з чоловіком весь інтернет перегорнули, намагаючись зрозуміти, що потрібно дітям дарувати на таке свято. Загалом день Ангела у Діми святкувався вперше.
Маринині запроси з кожним роком були все більшими. Мені вони вже давно набридли. Але з любов’ю чоловіка до племінників я нічого вдіяти не могла. Чоловік дуже мріяв про своїх дітей. Але у нас якось не складалося. Тому він і дарував всю свою любов дітям сестри. Їм було досить, звісно на прохання матері, зробити зворушливий вигляд обличчя і промовити:
— Ну дядечко, ну будь ласка!
У таких випадках мій чоловік був готовий на все. Я це дуже ясно бачила, а от чоловік відмовлявся вірити в це. Що Марина використовує своїх дітей.
І ось, нарешті, в майбутньому я стану мамою. Таку радісну новину відразу повідомила чоловікові. І чоловік став носитися зі мною, як з писаною торбою.
Чоловік відмовив сестрі у турі по Європі. Натомість похвалився, що скоро стане татом. Марина на це образилася і попросила піти свого брата зі свята. А потім зателефонувала мені і почала нести всілякі нісенітниці. Мені було прикро за неї. Я не стала її слухати. Ввічливо попрощалася і відключилася.
Тоді Маринині діти намалювали гарні малюнки для дядька. З проханнями, щоб він не залишав їх. От цікаво, хто ж їм підказав таку чудову ідею та не полінувався продиктувати текст? Навіть не знаю, хто б це міг бути.
Ось тільки ефект вийшов не таким, як цього хотіла Марина.
Чоловік, прийшовши додому з цими малюнками, картав себе:
– Ось я не розумний! Вона ж так завжди робила. Їй щось треба було і вона намовить дітей, а вони в свою чергу просять у мене. Як їй не соромно, таким речам дітей навчати? Тепер хто з них виросте? І я стільки років був під впливом!
Тепер він змінився, бо став помічати те, про що я йому колись говорила. Якщо раніше він був готовий віддати Марині останню сорочку заради племінників. А тепер ходить з блокнотом і почав згадувати всі ті великі суми, які сестра у нього займала. На дітей займала, не просто так. Але це вже крайності.
Після цього Марина прийшла до нас додому для серйозної розмови:
– Ти про що собі думаєш, брате? Забув свій рід, свою родину, поміняв і на що? – красномовно озирнулась довкола ніби й не помічаючи мене поруч. – Тобі сказали, що можливо ти татком станеш? Не сміши. Десять років не могли, а тут прямо враз і татком. Ти впевнений, що саме ти батько тієї дитини? Тобто ти хочеш обміняти мою любов, прихильність племінників на примарну обіцянку? А машина? Ти ж обіцяв мені машину подарувати, аби я могла твоїх племінників возити куди ті забажають.
У відповідь мій чоловік дав у руки сестрі блокнот із записами і попросив повернути запозичене. Часу дав їй півроку. І випроводжаючи дав їй напутні слова:
– Іди-іди, Марино! Тобі ще роботу шукати.
Тепер Маринині подружки мені не дають спокою. Соромлять, що я дітей залишила без чоловічої руки. А Марині і так добре живеться – мій чоловік не став на спадок від батьків претендувати, все сестрі віддав. А ще Марині її колишній чоловік квартиру залишив при розлученні. Так що в одній вона живе, другу здає. Не пропаде Марина.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка ілюстративна – pexels.
