Весь день перед восьмим березня Олена щось готувала. Точніше, вона почала готувати ще 6. Як повернулася після роботи, так і почала готувати все для холодця, зробила солону рибу, збігала в магазин. Приготувала бісквіти для торта. За два дні до цього вона бігала магазинами у пошуках подарунків, купувала продукти, готувалася до свята. І на роботі буквально спала. А тепер хотілося спати ще більше, бо вже тиждень вона вимикалася на кілька годин, але виспатися їй так і не вдалося.
І надвечір 8 березня вона накривала багатий стіл. Чоловік дуже допоміг їй, виніс сміття і сходив за фруктами та майонезом. Тож вона вже кілька разів встигла подякувати йому за це. А зараз Костя сидів із паперами в кабінеті. Він займався наукою, вивчав лишайники. Тож до нього до кабінету не можна було заходити без особливої причини.
Олена прикрасила стіл, витягла речі, закинула все в чемодан і постукала до кабінету до чоловіка.
– Я йду.
– Зрозумів, ти тільки не затримуйся. Незабаром прийдуть гості.
Олена присіла на стілець. Тяжко зітхнула.
– Я не про це. Я зовсім йду. Від тебе йду. Діти вже дорослі, у дівчаток свої сім’ї. Мені не треба тепер жити лише заради почуття обов’язку. Так що йду. Їду зараз.
Костя так і завмер на місці. А Олена зачинила двері до кабінету, взяла сумку і пішла.
Було вже близько восьмої вечора. Олена йшла вулицею з сумкою і згадувала все своє життя. Як казала їй мама:
– Ти просто маєш вийти за Костянтина. Він добрий батько. Але ти маєш стати матір’ю моїм онукам.
Олена була другою дочкою. Її старшій сестрі було вже вісім років, коли її мама зрозуміла, що знову чекає дитину. Так з’явилася Олена. А батьки хотіли, щоб у них була лише одна донька Ліза. Якби хоч би хлопчик. Її батько був відомим вченим, хотів спадкоємця. Так що появі ще однієї доньки ніхто особливо не тішився. І вона з самого дитинства це відчувала.
Її старша сестра була просто красунею. Олена не володіла такою яскравою зовнішністю. І здібностей у неї особливих також не було. Трохи малювала та дуже любила читати. У неї було багато улюблених героїнь, вільних, яскравих, на яких вона хотіла бути схожою. Особливо вона любила Скарлетт, але поділитися з кимось своїми враженнями їй було ні з ким. Ліза з нею особливо не спілкувалася, занадто велика була різниця у віці, а мама розмовляла з нею лише про навчання та успішність.
Ліза швидко перетворилася на бажану наречену. Мама давно обрала їй гідного нареченого. Вона мала вийти заміж за Костянтина. І весілля відбулося відразу після того, як ті закінчили інститут. Олена допомагала сестрі облаштувати її помешкання. Тоді вони й потоваришували з Лізою, стали добре спілкуватися, ділитися таємними. Олена тоді вступила до училища, у неї ще не було хлопця, але вона вже була закохана.
Через кілька років Ліза відчула, що при надії. Вони були у шлюбі вже три роки, встигли побачити світ, їздили і до Європи, і до країн Азії. Але здоров’я у Лізи було завжди не дуже міцне, тому одразу після появи двох чарівних дівчаток, татусеві повідомили що віднині він вдівець.
Минуло кілька днів після того, як не стало сестри мама сказала, що Олена повинна вийти за чоловіка Лізи і стати для її дітей мамою. Олені не хотілося цього, але вона була ще надто молода, надто багато читала про почуття обов’язку та моралі. Тож вона стала дружиною Костянтина і мамою для його дітей. Довелося покинути інститут, до якого вона нещодавно вступила, потім піти на роботу.
Коли діти пішли до школи, мама Олени наполягла, щоб вона сказала їм всю правду. Діти мали називати її тіткою, а не мамою. Це дуже зачепило Олену, але мама цього не зрозуміла. Коли дівчатка стали підростати, мама написала заповіт на квартиру та заміський будинок на них. Про Олену там не було й слова. Мами не стало, а Олена так і не зрозуміла, чи любила вона її, чи просто вважала копією Лізи. Адже навіть перед тим, як піти у засвіти та називала її Лізою, а не Оленою. Але мама попросила її не залишати дівчаток, поки ті не вийдуть заміж. І Олена пообіцяла.
Після того, як не стало мами Олена вирішила знову вступити до інституту. Але тут втрутився її чоловік.
– Навіщо тобі потрібний цей диплом? Ти маєш непогану роботу. Можеш її навіть покинути. Я зараз став нормально заробляти, тож не треба тобі вчитися. І за дівчатками хто доглядатиме.
Олена спочатку послухалася чоловіка. Але він поїхав в експедицію, і вона вирішила вступити на заочне відділення. Йому вона не сказала, що вивчилася на психолога. Минуло ще кілька років. Спочатку одна, а потім друга доньки вийшли заміж. А в цей час Оленці запропонували роботу за фахом. І Олена зважилася піти.
Їй було вже 42 роки, але вона лише почала жити. Вільно, не з почуття обов’язку. Вона змогла стати просто Оленою. У неї, навіть мрії з’явились. Не про когось мрії і не для кого, а свої власні. Ішла і у скронях стукотіло щасливе:
— Вільна! Я вільна. Нарешті… Нарешті я… Я. І я вільна.
Головна картинка – pexels.
