У лютому, 4 числа мені був ювілей. Відзначати бажання не мала помпезно, але запросила найближчих родичів. Того дня чекала з особливим хвилюванням, адже знала, що мама продала квартиру бабусі. Я думала, що саме на день народження вона у якості подарунку піднесе мені кругленьку суму, адже сестра судячи з усього кошти вже отримала. Уявіть моє розчарування, коли мама подарувала мені духовку і все. Я не змогла приховати своїх почуттів і вирішила запитати прямо – де моя частина.
Мама спочатку вдала ніби й не розуміє, що саме я маю на увазі. Вона пробувала віджартуватись, але я не відступала. Я розуміла, що сестра вже отримала кругленьку таку суму, адже вони з Валерієм збирались за кордон, отже мали за що. Мені було дивно, чому ж мама й мені в конверт не поклала стільки ж.
Я запитала прямо у неї, як так вийшло. Ми з чоловіком моїм уже мали плани на кожну копійку. Я замовила нові меблі у дім, а чоловік навіть авто наше старе продав, адже думав докласти грошей і придбати новіше. Терміни вже підтискали, ми думали, що після мого ювілею все вже й вирішимо, а тут якась духовка.
— Я тільки для того ту квартиру продала, – каже мама мені нишком у кухні, – аби Валерію допомогти. Їх погодились прийняти у Німеччині тамтешні спеціалісти дають стопроцентну вірогідність одужання, але потрібні були великі гроші і терміново. Тож я вирішила, що правильно буде вчинити саме так: продала ту квартиру і все до копійки віддала на те, аби Валерія урятувати.
Я все, що у руках тримала зронила. Тобто “усе до копійки Валерію”. Він же навіть не рідня нам а чужа геть людина. Чого теща повинна була за нього усе оплачувати, де його мама? Де його брати і сестри?
Скажу, що Валерій це чоловік моєї сестри. Вони вже більше двадцяти років разом. Живуть біля мами моєї, мають шестеро діток. Про нього нічого не можу сказати лихого. Людина він роботяща і добра, маму мою поважає і до сестри ставиться так, що й мені заздрісно інколи стає.
Три роки тому він уперше відчув себе зле. тоді йому толком нічого сказати не змогли, але пізніше таки знайшли причину і виявилась вона надто лячною і несподіваною для нас усіх. Бореться Валерій уже три роки як, хоча в Україні йому допомогти ніхто не брався, а за кордоном то великі гроші потрібні були. А де вони в родині із шістьма дітьми?
Бабусі не стало сім місяців тому і як тільки мама успадкувала її квартиру, так і виставила на продаж. Я думала, що вона гроші між нами поділить, а вона мене обділити вирішила.
Я одразу там за столом запитала у сестри, чи знає вона про те, що я нічого не отримала. Сестра знітилась і сказала, що ця тема не для обговорення на загал, проте я не бачила за столом чужих – усі свої були.
Того дня мама і сестра пішли додому так імайже одразу після того, як я сестрі те запитання поставила. Бачте, обоє були вкрай ображені на мене і мою поведінку.
А я вважаю. що тут ображатись слід мені. ну як мама так могла вчинити. Я ще кілька разів ходила до мами і сестри поговорити. навіть з Валерієм балакала, але все на марне. Більше того, вони мені щей дорікають за мою поведінку.
А я вважаю, що мені нічого соромитись. Нас у мами двоє? так двоє! Мене не цікавить на що гроші потрібні сестрі правда в тому, що мене було обділено.
Хіба ж ні?
11,03,2023
Головна картинка ілюстративна.
