Звичайно, скаржитися на маму дуже некрасиво. Але просто моя мама зовсім не думає про мене і свою онучку. Хіба так можна?
Після розлучення зі своїм чоловіком я була змушена повернутися до своєї мами. Квартиру, в якій ми жили, чоловік купив ще до нашого весілля, і тому претендувати на частину квартири я не могла. Пішла від чоловіка тільки з двома валізами та донькою.
У моєї мами — трикімнатна квартира. Коли ми розлучилися з чоловіком, то ми з донькою стали жити в кімнаті, де я жила, коли була маленька і навчалася в школі.
Коли я була заміжня, то мама здавала мою кімнату студенткам. Після них мені довелося у моїй кімнаті робити ремонт. Я викинула старі меблі та купила все нове.
Але дочка росте і нам із нею дуже тісно в одній кімнаті. Ми навіть спимо з нею на одному ліжку. Чому? А тому, що для другого ліжка в кімнаті просто немає місця. У кімнаті стоїть ліжко, стіл та шафа. Шафа невелика – там навіть наші речі вже не поміщаються.
Зате моя мама живе у двох кімнатах. У неї цілих три шафи. Там дуже багато речей, які вона вже точно ніколи не одягне. Їх уже давно час винести на смітник. Я просила маму викинути бодай частину непотрібних речей, але вона відмовилася.
Я дуже хочу, щоб мама переїхала до нашої кімнати, а ми з донькою стали б жити у двох інших кімнатах. Ось навіщо мамі одній цілих дві кімнати?
Я навіть не знаю, як переконати маму в тому, що нам донькою потрібно більше місця. А як її викинути непотрібні речі – взагалі не розумію.
Мені здається, що моє бажання жити з донькою в нормальних умовах, а не тулиться у тісноті – це цілком нормальна потреба? Як шкода, що моя мама цього не розуміє.
Передрук без гіперпосилання – pexels.
