На могилі розвідника і чемпіона світу з паурліфтингу Сергія Карнаухова тріпочуть жовто-блакитний та червоно-чорний стяги
Аліна пригадує, що Сергія підписали як “невідомий розвідник 93 ОМБр” і віддали їй його жетон, каблучку й кулю, а упізнала вона його по фото.
Йому було лише 43 роки, чемпіон світу з пауерліфтингу, майстер спорту міжнародного класу, воював з 2014, бо зрозумів, що війни не уникнути, коли «зелені чоловічки» Путіна об’явилися в Криму.
25 травня 2014 року Сергій був на своєму першому блокпості біля Покровська.
«Поряд із блокпостом були поля з пшеницею, підійшли місцеві хлопці, мовляв, треба прибрати хліб, ми рано-вранці зайдемо і покосимо, щоб не pозстpіляли цю техніку, бо працюють однаково турбіна танка і комбайн. О четвертій ранку під шум комбайна, що працював, місцеві завели із Карлівки танк сепаpатистів(змінено, – ред), що розстpіляв цей блокпост», — каже Аліна.
Втрати були великі: 7 – 200 і 7 – 300, але блокпост відстояли…
Далі Сергій пішов в артилерію від заряджальника став командиром бригади, брав участь в боях за Донецький аеропорт.
«У 2016 році став старшим офіцером батареї, згодом — командиром батареї. Поєднував. Після відпрацювання як СОБ займався усіма паперовими справами. Путівки, журнали, штатки. Кілька годин сну — і знову виїзд. У такому режимі пройшов дві ротації — у Луганській області та під Маріуполем», — розповідає дружина.
В районі Авдіївки pнайпер «подарував» ту кулю, яка прошила навиліт ліву руку.
Після поpанення Сергій пройшов реабілітацію й став командиром взводу крупнокаліберних кулеметів.
Вони з Аліною познайомилися влітку 2015, вона возила в Покровськ допомогу на фронт, а він там служив. Далі його перевели на Луганщину.
«Я писала йому дуже багато листів, я описувала йому день, як я прокинуласqqя. Що я думала, що я відчувала, як я хотіла до нього, що я бачила, коли їхала дорогою, яка буде наша зустріч, які я скажу йому слова, як я обійму, як поцілую. Я розповідала на папері те, що вже було. Те, що з нами відбувається, — то одне, а в цей момент ми ще щось відчуваємо і не проговорюємо, усе це я йому проговорювала в цих листах».
Він виходив на зв’язок щоночі о третій годині. Чи варто казати, що дівчина була при макіяжі і гарній зачісці?
«В нього темно, я його не бачу, але він мене бачить. У мене був красивий макіяж, гарна укладочка…», — розповідає Аліна.
Були й нечасті поїздки, бо через загострення ситуації все переносилося.
«Коли їхала до Сєвєродонецька, то відчувала, що цієї зустрічі мають пролунати омріяні слова. Бо я перша йому сказала, що кохаю, і зробила це телефоном. Я йому сказала: якби я не встигла це сказати, а з тобою щось сталося, то я б собі цього не пробачила. Я дуже хотіла встигнути це сказати, бо це війна. Я пам’ятаю, шо їхала додому і на вокзалі взяла магнітик з цього міста на згадку про освідчення».
«Гріє душу те, що цього могло і не статися в моєму житті. Якби цієї історії, цього кохання у мене не було. Мені, може б, не боліло, бо я б не знала, що так має бути. Пощастило, що було це кохання, ця людина. Приклад справжнього чоловіка, який не кидає слів на вітер, який не поступається принципами, вольовий чоловік, який завжди попереду», — ділиться Аліна.
У 2020-му Сергій звільнився із ЗСУ, вони придбали квартиру в Бердянську, була нова робота, але…
24 лютого він повернувся в свою рідну 93-тю бригаду і керував відділенням розвідки на межі Харківської та Сумської областей, в районі Балаклії та Ізюма.
Аліна каже, що рада, що не може вернутися в Бердянськ, бо це було б нестерпно.
«В нашому домі все на своїх місцях, навіть немитий посуд у раковині, але нас там нема, Сергія там уже ніколи не буде. Може й добре, що я не можу потрапити в нашу квартиру, бо я б не витримала бачити речі, яких він більше не доторкнеться», — каже вона.
З окупації вона таємно вивезла Сергіїв кітель з нагородами.
«Я не могла допустити, щоб вони дісталися окупантам. Мій дім забрали, мого чоловіка теж, але пам’ять я не віддам».
За матеріалами Громадського.
09/04/2022