Моя бабуся, давно відійшла у кращий світ, жила в селі. У селі без живності не можна: у неї були качки, кури, свині, три корови, кози і кролики. Ну і собака, щоб все це господарство охороняти. І кіт. А як без кота, коли миші та щури живуть по сусідству? Кіт був великий і мав славу чудового щуролова.
І ось унадився хтось у селі курей цупити. Щоранку у когось бракувало однієї-двох квочок. І народ почав думати на бабусиного кота. До бабусі потягнулися делегації.
– Маріє, твій кіт у нас курей цупить. Не діло це, – говорили односельчани.
Всі аргументи, – що це не кіт, натикалися на глуху стіну нерозуміння.
Згнітивши серце, бабуся попросила діда відвезти кота до родичів в районний центр. А то хто-небудь з села міг бути на скору руку і вчинити розправу над котом.
Кота відвезли, а кури продовжували пропадати. Перший сусід, що прийшов вкотре зі скаргами “відгріб” від бабусі:
– Та я через вас, іродів, гріх на душу взяла…
Чутка про те, що кота немає, розлетілася по всьому селу і ходити зі скаргами перестали. А квочки продовжували пропадати. Через кілька днів по селу поповзла чутка що це тхір цупить курей і його бачили в кількох місцях.
А ще через кілька днів у бабусину хвіртку увійшов кіт… Подушечки на лапках були стерті, брудний, морда подряпана… Кіт підійшов до бабусі, подивився на неї і жалібно нявкнув, немов просячи щоб його залишили. Може мені здалося, але я бачив на його морді і очах сльози…
Бабуся дбайливо взяла кота на руки, а по її щоках текли рясні сльози. Це був єдиний раз, коли я бачив у бабусі, яка пройшла медсестрою всю м’ясорубку Другої світової, сльози на очах.
Кота вилікували, а сусіди більше не заїкалися про курей.
Через якийсь час кіт, весь “пошарпаний”, приніс в зубах тхора…
Із Інтернету.
Фото ілюстративне.
