Його звати Валентин Дідковський, йому 64 роки і цей чоловік не лише зупинив російську колону самотужки одним пострілом з РПГ, але й викликав вогонь на колону. Голівуд таке не придумає, та й не дуже він підходить до героя-рятівника – чоловік минулого року переніс інсульт, а скакав з РПГ та закидував піхоту гранатами, як Брюс Вілліс( принаймні, ми так бачимо).
Отож, події відбувалися так: Валентин Дідковський 26 лютого поїхав в свій підрозділ і вимагав взяти його у військо, але відмовляли молодим, а тут дідок з хворим серцем. Тоді Валентин переконав дати йому ручний гранатомет та гранати.
Коли по вулиці Вокзальній , що у Бучі, де жив чоловік, почала їхати колони російської техніки, то чоловік не розгубився – сів у засідку. Він розумів, що одним гранатометом він не наробить шкоди, тому став чекати на ціль, яка затримає колону.
Колона сунула в напрямку Ірпеня, солдати йшли по боках колони, а Дідковський вичікував слушного моменту.
“Це сталося 27 лютого о 7 годині. Я почув гуркіт важкої техніки. Виглянув у хвіртку і побачив, що вони вже доходять до школи – це метрах в трьохстах звідси. Я побіг в гараж – там у мене були заховані гранати, гранатомет. Гранати приготував до бою, приготував гранатомет. І вийшов на вулицю. Бачу, повз пройшов один БТР, другий, БМПшка пройшла. Я бачу з того боку дуже багато техніки йде. Бачу, по боках вулиці по тротуару йдуть окупанти. Один зовсім близько пройшов. Я підскочив до причепа, виліз на нього, встав. Зрозумів, що можу їх зупинити”, – розповів чоловік УП.
Нарешті в колоні з’явився бензовоз. Чоловік прицілився, вистрілив і попав! Вибух був сильний і перекрив шлях колоні. Замішання серед занарбників було недовгим – вони почали шукати звідки стався вистріл. Валентин не став чекати гостей в свою фіртку, а почав кидати гранати через паркан і тікати.
Окупанти стріляли по подвір’ю, хаті з усього – автомати, БТРи, але Валентин втік в шпарі в паркані на сусіднє подвір’я і викликав вогонь української артилерії.
“Я сховався за гараж, потім виламав паркан сусідів і прискочив туди. Сховався там у літньому туалеті. І давай хлопцям дзвонить нашим, на “Жираф”. Потім десь через хвилин 5-10 почали хлопці їх шкварити. Були такі вибухи… не знаю, чим саме били, але дуже великі вибухи були”, – каже Валентин.
Коли недобитки колони таки рушили в бік Ірпеня – їх зустріла місцева тероборона. За словами Валентина, загарбники втратили два бронетранспортери і близько відділення солдатів і вернулися в Бучу.
Це було страшно і важко, але Валентин й далі партизанив та корегував вогонь української артилерії. Далі окупанти почали шукати партизанів, бо налізло їх дуже багато. Тоді вже Дідковському прийшлося тікати до Ірпеня, де він приєднався до свого підрозділу і звільняв Київську область.
“Мені 64 роки. Минулого року я переніс інсульт. Але я не хочу осторонь стояти. Тому що я небайдужий. Я переживаю за дітей, за Україну”, – каже Дідковський і продовжує в складі підрозділу Тероборони патрулювати місто і хоче йти на передову.
Фото: колаж.
09/09/2022