“Женю, ти нічого не хочеш мені сказати? — спокійно запитала Алла у свого чотирнадцятирічного сина.
— Ні, — відвів погляд хлопчик. — А що сталося?
— Ти впевнений? — наполягала жінка.
— Звичайно, — показово обурився Женя. — Тобі зі школи подзвонили? Так це не я вікно розбив! Мене там навіть не було.
— Гаразд, іди гуляй, — відступилася мати”.
Аллу дуже турбував той факт, що син почав поводити себе якось дивно. Постійно закривав на ключ двері в кімнату, з якої щовечора долинали, якісь незрозумілі звуки… Так, а ще він проводив менше часу на вулиці. А раніше ж його до хати не можливо було загнати!
Жінка намагалася поскаржитися на ситуацію чоловікові, але той тільки відмахнувся.
— Відчепись ти від нього, — казав чоловік. — Йому потрібен особистий простір, Женька вже дорослий.
Досить поводити себе, як квочка.
— А раптом він зв’язався з поганою компанією? — хвилювалася жінка, раз у раз поглядаючи на зачинені двері.
— Тоді він би увесь свій вільний час проводив бозна де. Та тебе, Алло, не зрозумієш. Постійно на вулиці — погано, постійно вдома — теж погано. — Сергій обійняв дружину, яка сиділа поруч. — Не псуй собі нерви безглуздими здогадками.
Алла змирилася, що допомоги і підтримки від чоловіка вона не дочекається і в один прекрасний день вирішила «обстежити» кімнату сина на предмет заборонених речей. Вона провела там цілу годину, але нічого так і не знайшла.
— Навіщо тобі спортивна сумка? — запитала жінка у заклопотаного сина. — Тренування у тебе о шостій годині, ти ще десять разів встигнеш зайти додому, щоб переодягтися і зібрати потрібні речі. Давай я поки що її в кімнату приберу.
— Ні! — вигукнув підліток, підхоплюючи сумку з підлоги. — Не треба, мамо. — Женя швидко одягнув вітрівку і поцілував жінку на прощання. — Папа, до вечора.
— Але ж він кожного дня носить її з собою, — замислилася Алла. Сергій, який спостерігав за цією сценою з кухні, лише невдоволено похитав головою. Здається, час поговорити з сином, поки мати не збожеволіла.
Увечері Алла повернулася з роботи страшенно втомлена. Вона тихо роззулася і повільно попрямувала в бік вітальні, звідки чулися приглушені голоси.
— Знаєш, — це говорив чоловік, — краще розкажи про все матері. Вона місця собі не знаходить.
— Мама буде сваритися, — засмучено відповідав син. — А якщо змусить викинути?
— Не змусить, — втішав Сергій хлопчика. — Вона у нас добра і розуміюча.
— Так, іноді я буваю й такою, — їдко мовила жінка, заходячи в кімнату. Женя миттєво сховав щось за спину.
— Показуй зараз же! Бо інакше я не подивлюсь, що ти вже ростом з мене вимахав і як всиплю!
У квартирі запанувала тиша. На здивовану жінку дивилися відразу дві пари винуватих очей.
— Мяу…
— Ти щось сказав?
— Нууу, не зовсім, — зніяковів Женя. А потім зробив вигляд, ніби збирається йти на страту і встав. За ним весь цей час переховувалося маленьке чарівне кошеня…
— Та ну! — вирвалося у Алли, коли вона побачила «страшний» секрет сина. — І ось через це кошеня увесь цей цирк?
— Це Димок, я його біля під’їзду знайшов, — важко зітхнувши, сказав хлопчик. — Він був таким маленьким і беззахисним, що я вирішив його врятувати. Він би пропав на вулиці! Ось я його й ховав, знав же, що ти не дозволиш. — пошепки закінчив Женя.
— І ти все знав? — запитала Алла у чоловіка. Той злегка посміхнувся і знизав плечима. — Але ж воно… Ну постривай, кошеняти ж не було в твоїй кімнаті, поки ти був у школі?
— Я його з собою забирав, в спортивній сумці, — пробурмотів хлопчик, погладжуючи Димка по м’якій шерсті.
— І вдень залишав у баби Люби, вона кішок любить, і обіцяла нічого тобі не розповідати.
— Ну ви даєте, — розсміялася Алла. Напружена ситуація, яка була останні кілька днів повільно її відпускала.
— Я собі яких тільки небелиць не уявляла! Гаразд, нехай живе, тільки дбатимеш про нього сам. І годуватимеш, і лоток прибирати будеш. Домовилися?
— Звісно! — засяяв Женя. — Мамочко, ти найкраща! Я тебе обожнюю! — син міцно обняв жінку.
— А з тобою ми ще поговоримо… — пригрозила чоловікові Алла.
Фото ілюстративне.
