Скільки живу, стільки дивуюся, чого тільки між людьми не буває. А ще переконуюся: не можна сприймати світ, зокрема й людські стосунки, дуже категорично, мовляв, це чорне, а це біле. У житті стільки відтінків намішано… Як приклад розповім історію, що трапилася в моєму селі.
Ця родина приїхала до нас більше десяти років тому. Було їх четверо: Оксана хазяйнувала вдома, її син Павло із невісткою Наталею їздили в місто на роботу, онучок ходив у школу. Сім’я хороша, роботяща, привітна, тож переселенці досить швидко прижилися на новому місці.
Роки летіли, як вітер. Ось уже онук отримав атестат, поїхав здобувати освіту до міста, там залишився працювати. Ще коли хлопець навчався у школі, до нього часто заходив сусід Микола. Хоч він був старший на кілька років, але поєднували приятелів спільні захоплення. Як і годиться, гостя завжди пригощали, бувало, що й на ніч залишався. З часом стали люди помічати: онук уже давно не живе з батьками, а Микола все чи не щодня приходить до них у хату. З’явилися здогадки, що закохався він в Наталю — матір свого колишнього товариша. Ще ці балачки «обертів» не набрали, аж тут, наче грім серед ясного неба, новина: Наталя розлучається із Павлом! А далі — більше: через певний час вона зареєструвала шлюб із Миколою.
Село гуло, жіночки осудливих слів на адресу Наталі не шкодували. Не знаю, що насправді коїлося в душі в Оксани, але від неї ніхто образливих слів про колишню невістку не чув. Лише іноді вже занадто емоційним співрозмовникам казала: «Чого мені її проклинати? Вона Павла не обманювала, подвійного життя не вела. Одразу сказала, що полюбила іншого, просила пробачити. За це я її поважаю, а життя є життя. Може, й мій син не без гріха, раз так легко її відпустив. Я ж усього не відаю…».
З часом пересуди стихли, за щоденними клопотами люди про цю подію почали забувати, кожен жив своїм життям. Аж тут нова звістка: Наталя серйозно занедужала, була на обстеженні, повернулась дуже слабка, нічого по господарству робити не може. А Миколі ніяк доглядати, бо треба гроші на життя заробляти.
Подружжя на той час винаймало стару хатинку, відкриту всім вітрам, без вигод, навіть примітивної груби в ній не було. А надворі — зима, мороз. Уявіть: жаліслива Оксана покликала колишню невістку з новим чоловіком… перезимувати до себе в теплу хату. І Павло не заперечував. Село знову загуло! Дехто вважав, що правильно Оксана вчинила, бо добро завжди повертається, і хтозна, може, ще й колись Наталя свекруху доглядатиме. Інші доводили, що не заслуговує жінка, яка сім’ю зруйнувала, такого ставлення.
Нині ці сім’ї живуть поруч. Не скажу, що спілкуються, як рідні, але підтримують добросусідські стосунки. Павло і Наталя, як і колись, разом добираються на роботу. Микола працює в селі, Оксана клопочеться по господарству…
Хіба було б краще, якби стали між ними неприязнь та ворожнеча? Чи якби вони почали привселюдно звинувачувати один одного у численних гріхах? Наталя, Павло, Микола і Оксана знайшли свою «формулу» стосунків, не поділили все на чорне і біле. Як на мене, ці люди з гідністю перейшли життєве перехрестя, на яке завела доля. А ще згадуються мені старі біблійські істини: «Не суди іншого…», «Хто без гріха, нехай кине в мене камінь». Хіба я не права?
За матеріалами – Вербиченька.
Автор – Лідія ДЗЮБЕНКО..
Передрук матеріалу без гіперпосилання на Intermarium.news заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни. – редакція Інтермаріум.
Фото – pixabay.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
