Я не посоромлюся і скажу прямо, що я все своє життя присвятила своєму синові. З його батьком було ох як не просто. Багато років я терпіла всі його вибрики, зради, та купу неприємностей. Ну а коли Іллюші було дев’ять років, я подала на розлучення. Якою б терплячою я не була, я просто втомилася. Мені просто хотілося пожити нарешті спокійно, не думаючи про те, в якому ліжку він лежить цієї ночі.
Розлучилася і стала повністю займатися роботою та сином. Мені вартувало багато зусиль і років, щоб стати начальником, але все ж таки я ним стала. Та й синові багато уваги приділяла. Захотів Іллюша вчитися у престижному університеті — відучила. Єдине, не змогла я йому купити житло. Тим не менш, коли мене не стане, моя квартира все одно буде його.
Виріс мій Іллюша, вивчився в університеті. Я навіть не влаштовувала особисте життя, щоб не нашкодити сину. Зустрів син дівчину, одружився. Ніколи я не влізала в їхнє життя, та й жили вони окремо. Зробила їм шикарне весілля власним коштом, адже нареченої батьки не надто заможні. Все для єдиного сина.
Втім, якось так жили. Потім невістка подарувала нам онука і ось почалося. Що не день, дзвінки, щоб я посиділа з онуком. Справа в тому, що я хоч і на пенсії, але ще працюю. Самі розумієте, що пенсії просто не вистачає. Кинути роботу не можу, адже ще їм треба допомагати. Почала відмовляти я їм, тому що немає сил у мене бігати з одного кінця міста до іншого. Тим більше, що теща живе ближче, але чомусь вона няньчитися не хоче.
І що ви думаєте? Син сказав мені, що якщо я не хочу бачитися з онуком, то щоб взагалі не дзвонила і не писала їм. Але у чому моя вина? Так, я відмовилася кілька разів. Але ж чне просто тому що не маю бажання. Я працюю, щоб їм допомагати. Але це не оцінили. Ось уже місяць мені не дзвонять, від мене трубку не беруть. У чому ж вина?
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
