Вчора ввечері поївши моєї вечері і помившись в натопленій мною лазні, мій чоловік вирішив, що його почуття ображено і іде жити до мами. Взяв з собою сумку з речами і свій комп’ютер.
Що ж, я навіть не заплакала. І вночі спала дуже навіть добре. Прокинулася о 6 годині ранку і це був мій перший день без чоловіка за 11 років.
Зварила сніданок, дітки встали в 10, поїли і вирушили на вулицю. А я вирішила, що в залі пора вже і гардину на місце повісити. У нас взимку грандіозний ремонт вийшов. Він майже закінчений – залишилося по дрібницях. Ось одна з дрібниць – гардину повісити і штори, а ще будинок дофарбувати.
Гаразд, пішла в кладовку чоловіка, притягла дриль. Не одразу, але таки втямила, що і до чого. Перший прикрутити відмінно. Потім другий, третій, і так всі інші. А потім ми з донькою повісили штори.
Ось же наука – шурупи крутити! В житті не думала, що вона мені знадобиться, я і не спостерігала ніколи, як же це робити треба.
Гаразд, ще за день встигла поставити автоклав на 20 баночок рибної тушонки. Спокійно. Без постійних докорів і знервованих гримас.
А ввечері, аби думки усілякі в голову не лізли – почала дофарбовувати будинок. Тиша. Абсолютна тиша і спокій. Я навіть пташок почула.
Що ж, день пройшов непогано. Навіть продуктивно. І знаєте, я не відчула бажання поридати за чоловіком, який вирішив, що все. З нами йому зовсім не добре. Нехай подивиться на свого синочка, моя свекрушенька. Усе його “сиріткою” називала і просила нас залишити і додому повернутись. Вона ж про нього дбає, це ж я не хороші і руки у мене не з того місця. І може бути до неї дійде, що “синочка” зовсім і не святий і вживає зайвого не через мене, як їй каже, а тому, що уже давно пустився берега.
А ми будемо жити далі – зовсім скоро треба підгортати картоплю, садити буряк і моркву. Мені справ вистачить. І що найголовніше – я все тепер можу сама. І нікого не потрібно вмовляти, просити!
І так, про розлучення я вже почала роздумувати. Погано це чи добре, але хай буде так. А далі подивимося..
Головна картинка – ілюстративна.
