Зустріч випускників була в розпалі, коли хтось необережно згадав про Настю. Всі присутні вмить засмутилися, згадуючи якою чудовою була дівчина.
Їх група була найдружнішою на факультеті, це відзначали всі викладачі і навіть ставили в приклад іншим. Настя була генератором світлих ідей, завжди посміхалася і раділа кожному дню.
Одного разу вона не прийшла на пари і стривожені одногрупники почали їй телефонувати, вони хотіли дізнатися, що трапилося. Дівчина прийшла тільки через тиждень і щиро вибачалася перед друзями за свою відсутність. А ще за те, що не відповідала на дзвінки.
— Я телефон втопила, — трохи ніяково сказала Настя, з лагідною посмішкою дивлячись на друзів. — Вибачте, що не попередила вас про свій раптовий від’їзд, потрібно було вирішити деякі питання.
— Допомога потрібна? — відразу запитав Іван, він же ж староста групи. — Ти тільки скажи, ми завжди готові тобі допомогти!
— Ні, вже все гаразд! — запевнила дівчина і посміхнулася ще ширше, промовивши собі під ніс, — Наскільки це можливо.
Тоді ніхто не знав, що вже через півроку Насті не стане…
Настя стрімко худла у всіх на очах, але жартувала, що сидить на якійсь новомодній дієті. Вона просто не хотіла нікого турбувати. На огляді їй пояснили, що робити щось надто пізно.
Дівчина достроково здала сесію і на ціле літо поїхала додому. Принаймні, саме так вона сказала одногрупникам, обіцяючи постійно бути на зв’язку. І виконувала свою обіцянку аж до серпня.
Першого вересня Настя так і не з’явилася в інституті, проте замість неї прийшла її мати. З досить молодої жінки вона перетворилася на літню бабцю. Вся в чорному, із вицвілими від сліз очима, вона тихо повідомила, що Настусі більше немає. Залишила стіс підписаних конвертів і швидко вийшла з кабінету, не в силах більше дивитися на обличчя друзів її Настусі…
Викладач мовчки роздав конверти. Група одностайно прийняла рішення не розповідати нікому про зміст цих листів. Навіть одне одному.
Відтоді минуло багато років. Життя розвело друзів по різних містах, але щороку, п’ятого серпня, вони обов’язково збиралися разом, спілкувалися, ділилися новинами.
Так було і цього разу. Але дещо змінилося. Микита, найбільший поціновувач жіночої краси на їхньому факультеті, перехиляв чарку за чаркою, і огризався на кожне звернене до нього слово. А почувши про Настю, щосили стримував сльози. Поки всі намагалися відійти від побаченого (не кожен же день побачиш, як сильний чоловік плаче), він раптово тихо заговорив.
— Вчора я відкрив конверт, — посміхнувся він, — ну, той, що Настина мати передала, бо до цього я якось не наважувався.
Багато хто співчутливо закивав. Далеко не всі змогли відразу прочитати прощальні рядки дівчини.
— І знаєте, що там було написано? Що вона завжди мене любила! Але бачила, скільки дівчат мене оточує і розуміла, що не витримає конкуренції. Це вона ж то не витримає! — Микита ніяково махнув рукою і тарілки, які стояли поруч полетіли на підлогу. — А я. Я ж теж її любив! На першому курсі навіть пробував до неї підбивати клинки, а вона мене від себе відшила.
— Настуся тоді хлопця з армії чекала, — уточнила Аріна, найкраща подруга Насті. — А він повернувся вже з дружиною і навіть не зволив повідомити її про своє весілля!
— Якби ж я тоді проявив наполегливість, — картав себе чоловік, — ми могли б бути щасливими!
Друзі мовчали, а Микита і не чекав ніяких слів, він просто взяв нову порцію випивки і відійшов подалі від компанії. Він дозволяє собі подібне тільки раз на рік, тому всі закрили очі на його витівку. Просто трохи пізніше відвезли хлопця додому і залишили поруч пляшку мінералки.
Ця зустріч змусила багатьох замислитися. Наприклад, про те, що не потрібно опускати руки після першої невдачі, щоб потім не картати себе, як Микита.
Фото ілюстративне.
