— Алло, ти мене чуєш?! Алло! Який поганий зв’язок! Маленька моя, рідна, прилітай. Прилітай, дівчинко моя, я тебе дуже прошу. Я? Ну ти ж знаєш, я не можу вирватися, ми ж вже це обговорювали з тобою. Контракт на два роки. Ну, куди діватися? Мрія сама себе не здійснить, а наша з тобою, власний будинок, чималих грошей коштує. Тут добре, сонце, море, відпочинеш від своїх вічно незадоволених клієнтів. Відпросися у відпустку на два тижні, благаю, я збожеволію скоро, так хочу тебе бачити. Алло, алло, який нікудишній зв’язок! Спробуєш?! Ура! Чекаю тебе! Цілую, рідна!
Він не бачив її більше чотирьох місяців, відтоді, як за контрактом виїхав в одну з азіатських країн в якості спеціаліста з будівництва мостів. Вони були одружені три роки. Жили на орендованій квартирі, гарній, просторій, але чужій. Мріяли про власний будинок з каміном і верандою, планували, як розіб’ють за будинком сад, де будуть рости вишневі і абрикосові дерева, які так запаморочливо пахнуть навесні; як уздовж паркану вони посадять чагарники малини і смородини, а перед будинком неодмінно будуть півонії і жасмин, серед яких гратимуться їхні майбутні діти, яких пристрасно бажали обоє. Контракт, який йому запропонували був вкрай вигідним, і вони вирішили, що зможуть пережити цю розлуку в ім’я їх мрії…
— Алло, я в аеропорту, все добре. Ні, реєстрація поки не почалася. Чому так рано приїхала? — вона засміялася, — Боялася спізнитися. Ну, якщо серйозно, не змогла всидіти вдома, хочу скоріше прилетіти до тебе. У мене заряд в телефоні сідає, поговоримо вже після прильоту. Рейс 805, запам’ятай. Люблю тебе.
Він безперестанку поглядав на годинник. Літак ось-ось прилетить, а він застряг в цій пробці, так недоречно. Хоча коли це пробки були доречними?
Захекавшись, він влетів в зал терміналу і від хвилювання й поспіху не відразу зрозумів, що відбувається щось неабияке: тут панував хаос, пахло тривогою.
— Що сталося? — звернувся він до солідного чоловіка, що стояв неподалік, який з сумом дивився на натовп людей біля стійки адміністратора аеропорту.
— Ось як буває, — відгукнувся чоловік і кивком голови вказав у той бік, звідки і виходила ця сама хвиля тривоги, що просочила весь зал очікування. – Не хотів би я опинитися в числі тих, хто зустрічав рідних цим рейсом.
— Так що сталося, нарешті?! — він підвищив голос, відчуваючи, як холонуть руки.
— Рейс 805. Літак трішки не дотягнув до аеродрому. Ніхто не вцілів..
Він більше нічого не чув з того, що говорив його випадковий співрозмовник. 805, 805… Весь світ раптом звузився і вмістився в це зловісне число. Він не розумів, скільки часу так простояв: п’ять хвилин, двадцять, а може дві години. Не залишилося нічого, ні часу, ні відчуття простору, тільки туман, який огортав свідомість зсередини. Хтось підходив до нього, питав про щось, пропонував допомогу. Він не розумів, що від нього хочуть, просто сидів на підлозі, притулившись до стіни і дивився в одну точку.
— Міша, — він не відразу впізнав своє ім’я.
— Міша, — повторив той самий голос.
Він повернув голову на звук і… Вона! Перед ним стояла вона, втомлена, перелякана, з тремтячими руками. Підійшла до нього і, нахилившись, стала говорити швидко-швидко, чи то від хвилювання, чи то від страху усвідомлення, що життя таке крихке і може обірватися в будь-який момент, і потрібно встигнути все-все сказати.
— Ти уявляєш, я не полетіла своїм рейсом. Тільки оголосили реєстрацію, як зателефонувала господиня квартири, там, каже, сусіди їй телефон обірвали, що їх заливає, а власних ключів у неї адже немає. Води гарячої не було весь тиждень, я й забула кран перекрити, ось я козуля, так? Завжди така уважна, а тут, як на зло. Думала, встигну, часу до посадки залишалася ще багато. Там, Міша, такий потоп, ну я прибрала все, сусідів заспокоїла, що по поверненню відшкодуємо. А по дорозі назад – пробка і ні туди, і ні сюди, так недоречно. Добре хоч наступний рейс чекати недовго довелося.
Вона запнулася.
— Бачиш, що у людей. Міша, але ж я ж могла летіти цим рейсом.
Він дивився на її обличчя, таке рідне, що у нього перехопило подих. Він продовжував сидіти на підлозі, не в силах піднятися і думав про те, як все-таки добре, що світ недосконалий зі своїм сезонним відключенням гарячої води і всюдисущими пробками на дорогах.
Автор: Олена Cнігір.
Фото ілюстративне.
