Коли Валерія дізналася, що при надії, то стала носити себе, як кришталеве яйце. З роботи звільнилася через два тижні, тому що жінки в такому стані працювати і не повинні. Доводи, що інші жінки якось працюють, на неї не діяли, вона так вирішила.
Я намагалася їй пояснити, що це не надто розумна ідея, що так вона не отримає декретні, а потім буде складно знайти роботу. Але вона сказала, що ці питання до чоловіка, він повинен забезпечувати і її, і дитину, а вона хоче виносити здорове дитя. Працювала б вона ще на якому виробництві, але сидіти за комп’ютером і папірці перекладати можна і на дев’ятому місяці, я вважаю.
Зять проти її звільнення нічого не говорив. Не хотів зайвий раз їй щось доводити. Я вважаю, що якби він їй тоді сказав, що так не варто робити, вона б і далі працювала.
Лера настільки носилася зі своїм здоров’ям, що у мене закралася підозра, що там все не так просто і вона щось не розповідає. Сходила разом з нею до спеціаліста, він сказав, що турбуватися нема про що, все ідеально, як за підручником.
Дочка з цього розкрутила цілий спектакль. Плакала, розповідаючи чоловіку, як її просили себе берегти. Такого я почути була не готова, аж сіла від здивування. Попросила її не перебільшувати. Начебто заспокоїлася на якийсь час.
Я недалеко від них працюю, тому ввечері частенько заходила провідати, як у них справи. Так дочка зовсім перестала щось робити. Готує або зять, або замовляють доставку, наводить в домі лад теж зять, а Лера лежить цілими днями, їсть і дивиться відео, немов інших справ немає. Готувати їй не варто, адже це стояти а в її положенні не можна, про прибирання вона і не згадує, адже це теж у її стані з ряду забороненого. Мені от зятя шкода, як він її витримує?
Не витримала я і разом з чоловіком приїхала до них. Сказала донці, що дуже за неї переймаюсь і тому ми з татом вирішили допомагати і жити з ними. Я господарство вестиму, а тато при ній постійно буде: гулятимуть разом і на прийоми ходитимуть. Що ви думаєте? Почувши це моя дитина ожила. Забігала по квартирі і їсти стала варити і пилососити і якось усе так швиденько і разомі без жодного тобі “ох і ах”. Все одразу, аби лиш ми поїхали.
Мусила пообіцяти, що щодня заходитиму, аби перевірити чи все в неї гаразд, щоб у разі чого з батьком одразу на допомогу прийти. І таки заходжу. Ніби, навіть моє дитя рухатись почало. Зять мовчить, але дивиться з вдячністю.
І що за любов до себе у сучасної молоді. Моя бабуся мала дев’ятеро і в колгоспі дояркою працювала. Розповідала, що і мішки носила і буряки сапала. Ніколи такий стан на заваді не був. А це повигадують і пил з себе здмухують.
Катерина Василівна І.
Передрук без гіперпосилання на intermarium.news – заборонено.
Головна картинка – pexels.
