“Він мене беріг. Говорив, що волонтерить: замальовує знаки, допомагає розвозити бутерброди. Так само сестрі він писав: “Не переживайте за мене. В мене все добре”. Але ми знали, де він. Знали, що він — на захисті Ірпеня”, — розповідає мама Оксана Смірнова.
Коли хлопці з тероборони пішли на передову, він теж написав заяву.
“Він мене вивозив з Ірпеня. Я знала, що він не зможе не повернутися. Мамине серце ж чує. Я знала, де він. Він просто робив все, щоб я не знала”, — каже Оксана.
Правда підтвердилася в розмові з бабусею товариша сина.
“Я телефоную бабусі: “Що там ваш Славік? Дзвонить, пише вам? Бо Сергій не відповідає вже третій день”. А вона плаче і каже: “Ти ж знаєш, де вони?” Я відповідаю, що здогадуюся. А вона мені: “То ти не здогадуйся. Вони — тут”, — пригадує розмову Оксана.
Тоді вона йому відверто сказала, що все знає і дуже за нього переживає.
“Що він говорив: “Мамочко, потерпи ще тиждень. Нам просто треба “позамітати” Ірпінь. І я тебе заберу. Мамо, все нормально. Телевізор не дивися. Я не голодний, в мене все добре”, — розповідає Оксана Смирнова. — Він навіть колись у школі завжди казав: “Мамо, чого ти підеш на ті батьківські збори? Вони тобі треба? Ну ти ж знаєш, що нічого доброго тобі там про мене не скажуть. А тобі треба серце своє рвати?” Так само він себе вів і на війні: “Мамо, не дивися телевізор. Слухай мене. В нас все добре”.
25 березня йому мало виповнитися 26 років і побратими подарували гітару наперед, і він вчився на ній грати, бо мріяв про це давно.
“24 увечері він вчився грати на гітарі вперше в житті, а 25 березня о 9:00 прилетіла ракета в ту конкретну схованку, де Сергій з побратимами був. І його не стало одразу на місці, неподалік Романівського мосту, яким допомагав евакуюватися людям”, — каже мама.
Оксана не могла впоратися з втратою сина, бо це єдина її рідна душа, чоловіка не стало 8 років перед цим, а родичів немає. Завдяки волонтерам вона пройшла психологічну реабілітацію і тепер сама допомагає іншим впоратися з втратою близької людини.
“У моїй ситуації єдиний вихід вижити в цьому світі – допомагати комусь. Бо якщо ти нікому не допомагаєш, а лише сидиш у своєму горі, варишся у своєму горі – це набагато важче”, — розповідає Оксана про свою роботу в арттерапії: вчить в’язати іграшки, створювати картини з вовни, малювати – виражати свій біль у творчості.
Сергія Смірнова посмертно нагородили чотирма відзнаками. Його ім’ям хотіли назвати вулицю в Ірпені, але пропозицію жителі не підтримали, бо вирішили витратити гроші на вікна.
Фото: колаж.
10/19/2022