fbpx
Історії з життя
Вітя вийшов з ванної рожевий після води і гоління і якийсь чужий. Побачив у неї в руці свій телефон і відразу все зрозумів. Повільно і дуже спокійно пройшов до тумбочки, відкашлявся, сів і подивився їй в очі. – Хто вона і чому!? – дуже голосним шепотом запитала Майя

– Що мені робити, що!!? Що йому не вистачало, га? Ну вона молодша на п’ять років і що? У нас діти, двоє. Жили ж душа в душу. Що сталося з ним??! – плакала Майя, витираючи поперемінно то червоний ніс, то очі від сліз

…Познайомилися вони з чоловіком, Вітею, ще в юності, на танцях. Потім разом вчилися, працювали, одружилися. Минуло багато чого разом. Від дитячих сопель до іпотеки.

Майя завжди вважала чоловіка найближчою людиною.

– Він мені і чоловік, і подруга, і батько. – хвалилася вона подружкам. – І любить мене без пам’яті! Скільки років живемо, а як молоденькі.

Вітя, треба віддати йому належне, був зразковий сім’янином і здавалося, крім дружини і дітей його нічого не цікавило. Він був спокійним і невибагливим до побуту. Скільки разів Майка хвалилася, що її Вітька, що не налий в тарілку, все лопає і муркоче від задоволення. “Мій кіт”, так ніжно називала його Майя. Вітя не помічав немитої підлоги, пересмаженої картоплі і відсутності манікюру у дружини. Його, здавалося, влаштовувало все.

Сама Майя в свої сорок виглядала непогано. Ну і що, що кілограмів десять зайвих? Адже вже сорок, та й взагалі Вітька любить її будь-яку.

– Майє, пішли на шопінг! – кликали подруги. А їй ніколи. Борщ треба зварити і серіальчик цікавий йде. А що сукню одну і ту ж третій рік носить? Ну і що такого, нормальна ще суконька.

Так і текло їх розмірене сімейне життя. Доньки виросли, розлетілися як пташки по різних місцях. І Майя розслабилася, насолоджувалася спокоєм і тишею.

Одного разу зустрілася вона з подружками за чашкою кави. Сидять п’ють каву, пироженцем закушують. Настрій хороший, літо, пташки співають, погода радує. Бесіда у подружок ллється рікою, давно не бачилися. І зайшла у дівчат розмова про чоловічу невірність.

– Та вони всі однакові! Дівчата, я вам кажу! Ось тільки чимось новеньким у них перед носом помахаєш і все, пиши пропало! – впевнено говорила Наталка. Наталка знала чоловічу суть на всі сто, тому що заміжня була четвертий раз. Після чергового розлучення вона робила роботу над помилками, як вона заявляла. Але чергове заміжжя закінчувалося так само – розлученням. Нинішній союз теж тріщав по швах…

– А я хочу вам сказати, дівчата, що найголовніше не розслаблятися. Як тільки тобі здасться, що чоловік твій до краплиночки, перехрестись. Тобі це тільки здається. Дружина завжди повинна бути в напрузі. Із зачіскою, з манікюром, з макіяжем. Вдома чисто, обід готовий. Увечері красиву білизну для нього ж, коханого і в ліжко. Тільки так. – говорила подруга Оленка.

– Ой, дівчатка, ну не знаю як у вас, а мій Вітька інший. Він у мене зовсім ручний, йому на чужих жінок начхати з високої дзвіниці. – радісно ділилася з подругами Майя.

– Ой дивись, Майко, дохвалишся. Знайдеться якась красуня, вильне хвостом і забере твого Вітьку. – говорили подружки.

– Та не може такого бути ніколи! – впевнено сяяла оченятами Майя.

…Увечері, після душу, Майя вляглася в ліжечко в очікуванні чоловіка. Вітя затримувався у ванній – зібрався поголитися проти ночі. Несподівано задзвонив телефон. Майя взяла його в руки – номер незнайомий.

– Вітю! Вітю, ти скоро? Телефон дзвонить. Вітю! – покликала вона чоловіка. Мовчання, напевно не чує. Телефон замовк і пролунав звук смски.- дзень… Майя взяла телефон і відкрила екран…

“-Зайчику, я дзвоню, ти не відповідаєш… Знаю сьогодні не приїдеш, гримза вдома. Але завтра чекаю. Наліпила тобі пельменів). Люблю, цілую, обнімаю. Твоя зая” – наголошувало смс…

У Майї як ніби земля розійшлася під ногами. Вона сіла, гарячково намацуючи халатик. Чомусь їй хотілося одягнутися… Щоб він не бачив її такою – розгубленою і в піжамі з ведмедиками. Сліз не було, мозок був чистий і ясний, як ніколи. Ось і все, промайнуло в голові… Ось і все…

Вітя вийшов з ванної рожевий після води і гоління і… якийсь чужий. Побачив у неї в руці свій телефон і відразу все зрозумів. Повільно і дуже спокійно пройшов до тумбочки, відкашлявся, сів і подивився їй в очі.

– Хто вона і чому!? – дуже голосним шепотом запитала Майя.

– Вона хто? Вона жінка. Красива, бажана. Їй тридцять п’ять, у неї немає дітей. Вона красива, у неї тоненькі пальчики з манікюром. Вона струнка, у неї засмагла шкіра. Вона прекрасно готує, пельмені у неї чудові… Що ще? Я люблю її і ми зустрічаємося вже років зо три. А, ти запитала – чому? Та тому. Тому що ось це все – ти, твої неїстівні борщі, твоє нестрижене волосся, твій безглуздий сміх. І… І… твої ці піжами з ведмедиками, рибками, ось мені де сидять, ось… – він чиркнув долонею по своєму горлі і вийшов зі спальні.

Майя сиділа приголомшена і не могла поворухнутися від почутого.

– Я йду. Давно хотів, але чекав, поки дівчатка виростуть… Тепер думаю можна. За іншими речами прийду завтра, коли тебе не буде. Ключі кину в поштову скриньку. Прощавай.

Майя ще довго сиділа на ліжку в своїй смішний, улюбленій піжамі… Вона чула, як грюкнули вхідні двері. Здригнулася від цього звуку, як від пострілу. І ще нижче опустила голову…

Майя плакала гірко і схлипувала приречено.

– Пішов і ще картку забрав спільну, що на продукти була. Прикиньте, дівчатка… – вона голосно висякалася і видихнула.- подарунки видно купувати їй пішов, за наші гроші! А там, між іншим, без малого 50 тисяч лежало…

– Ось який! – Наталя сказала обурено, погладжуючи квіточку на чашці. – це ж треба… А на вигляд тихоня був такий, перед своїм носом нічого не бачив!

– Говорила ж я, не можна з ними розслаблятися, дівчатка! З чоловіками треба бути завжди в тонусі, інакше все! – Олена поглядом знавця оглянула подруг.

А Майя повернулася в порожню квартиру і так їй стало нудно на душі, так нудно… Коли вона була маленька, не стало її батька і мама дуже переживала. Іноді вона так важко зітхала, що маленька Майя її запитувала:

– Мамочко, у тебе щось болить?

– Більш, дитинко. У мене душа болить – відповідала мама.

– А де вона, ця душа, мамо?..

Тепер Майя сама дізналася, як болить душа. Ще вона знала, що все пройде через час, але рубець залишиться. І знала, що потрібно жити.

Потрібно жити, не дивлячись ні на що… Всупереч…

Автор: Сareva.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page